Поки я оббігав будинок, там, на подвір’ї, мабуть, трапилося таке: дівча схопилося і

стрімголов помчало додому. Одне слово, вона буквально врізалася в мене на розі - так

швидко бігла. Мені довелося обхопити її, щоб самому не впасти від її натиску. Це було

схоже на зіткнення в повітрі літака з пташкою. Дівчинка дико закричала й одразу якось

обм’якла, почала сповзати донизу, я ледь устиг підхопити її. Роззирнувся довкола: ще не

вистачало, щоб за маніяка сприйняли мене! Але ми подвір’ї в будній літній день було

порожньо. Я взяв її на руки, вніс до темного під’їзду, якось протиснувся ліфт і натис

кнопку свого поверху. А що було робити?! Номера її квартири я не знав, до того ж це було

6дивно - принести непритомну дитину до батьків. Або ще гірше, ввалитися в чужу

квартиру, адже я помітив, що в малої на мотузці, зав’язаній на шиї, теліпається ключ. Тож, мабуть, нікого немає вдома… Так відбулася наша перша зустріч…

*

Я поклав її на ліжко, побризкав на обличчя водою. І не на жарт перелякався:

дівчинка лежала, як мертва. Прислухався - дихає. Я заспокоївся і почав розглядати її.

Проте, зауважу відразу, - я не Гумберт Гумберт! І збоченських нахилів за собою не

помічав. Просто давно не бачив зблизька маленьких дівчаток, не звертав на них уваги. Ця

була справді гарненька, й сукня дійсно була закороткою. Але, швидше за все, тому, що

дівчинка з неї виросла. Довга розпатлана коса пшеничного кольору, довгі рівні й засмаглі

(чи просто - смагляві?) ніжки в білих гольфах, стоптані сандалі, котрі, як мені здалося, занадто дитячі для дівчинки десяти чи одинадцяти років, витончене худорляве обличчя з

виразними вилицями. Я подумав, що згодом вона стане справжньою красунею. За пару

хвилин помітив, що її вії здригнулися і під ними заворушилися зіниці, вони лишалися

заплющеними.

– Не бійся!
– поспішив сказати я.
– Все добре. Я твій сусід. Ти бігла і знепритомніла.

Я не зроблю тобі нічого поганого. Уже все минулося…

Я боявся, що вона отямиться й почне репетувати. Але цього не сталося. Я ще трохи

постояв над нею. Був упевнений, що дівчинка прийшла до тями, але причаїлася, очікуючи

чогось страшного. Трохи дивна поведінка, подумав я, і знову почав заспокоювати її: -Все позаду. Полеж трохи, якщо хочеш. А потім можеш іти додому. Ти вільна. З

тобою все гаразд…

Жодної реакції! Та я був упевнений: вона мене чує! І навіть бачить крізь свої

пухнасті тремтячі вії. Добре, вирішив я, нехай хитрує й далі, якщо їй так подобається. Час

у мене є. Нехай отямиться. І сів за свій стіл, повернувшись до неї спиною. Хоч не збирався

сьогодні працювати, та час усе одно було змарновано, тому розкрив теку з науковою

працею свого колеги, яку мав відредагувати. Поволі захопився роботою і навіть злякався, коли в повній тиші пролунав голос: -Ти прочитав усі ці книжки? Озирнувся: вона сиділа на краю ліжка - ручки на

колінах - і роздивлялася мої книжкові полиці.

– Слава богу! Я вже думав, що ти проспиш тут до вечора!
– якомога привітніше

сказав я.

– Я давно не сплю, - відповіла дівчинка.
– Я взагалі не люблю спати. І нічого не

боюся, - після паузи

раптом додала вона.

– Це добре, що ти така відважна.

– Я не відважна, - заперечила вона, - просто у мене купа різних проблем…

Мені стало смішно.

– Мабуть, із хлопцями?
– пожартував я.

– Зовсім ні. Для дурнів у мене є це!

І вона показала мені кулак - малий, зворушливий і жалюгідний.

– А-а-а… Це - великий аргумент!
– Яз іронічним розумінням захитав головою.

– А той дядько… - Вона нервово ворухнула одним плечем і завагалася.

– Не згадуй про нього!
– перебив я.
– Про таке краще одразу забувати. На світі багато

дурнів і просто хворих людей. Ти неодноразово їх зустрічатимеш. Тому не треба

перейматися.

– Це важко, - зітхнула вона.

Я погодився. Щоб перевести розмову на щось інше, запитав, як її звати, і почув у

відповідь трохи незвичне ім’я - Хелена.

– Так звали мою прабабцю, - пояснила дівчинка.
– Я її навіть пам’ятаю…

Вона замислилася і додала:

– Вона палила люльку і гадала на картах… І її за це сварили. А вона ховала карти і

тютюн під церату в кухні, а мені показувала ось так, - дівчинка приклала палець до своїх