Митрополит Юрій сприяв цьому задумові, всупереч опорові

росіян.

У розпалі церковної боротьби Юрія Ярошевського застрелив

російський ректор Волинської духовної семінарії, архімандрит

Смарагд (в миру – Павло Латишенков).

Найважливіші праці Ярошевського: «Соборне послання

апостола Якова», «Соборне послання апостола Петра» та інші.

Василь Біднов

Народився 2(14) січня 1874 року в родині заможних селян

у селі Широке Херсонської губернії (нині селище міського

типу Дніпропетровської області, районний центр).

Початкову освіту здобув в однорічній земській школі в

Широкому. У 1885–1889 роках навчався в Херсонському духовному

училищі.

У серпні 1898-го Біднов вступив до Київської духовної

академії.

Після закінчення її Біднова 2 серпня 1902 року призначили

в Астраханську духовну семінарію викладачем історії та

викриття розколу й сектантства. У липні 1903-го Василь Олексійович

домігся переведення на посаду помічника інспектора

Катеринославської духовної семінарії, де мав викладати психологію,

історію, філософію, гомілетику, німецьку та давньоєврейську

мови, а з 28 квітня 1905 року – громадянську історію.

Справжня наукова праця, яка принесла Біднову визнання,

почалася у Катеринославі.

Іван КОРСАК160

В. Біднов розшукував і досліджував старі архівні збірки,

розбирав та упорядковував їх, складав описи, написав низку

статей з історії запорізького козацтва. Це біографічні нариси

про Петра Калнишевського, Лазаря Глобу, Володимира Сокольського,

Федора Фомича, Гната Каплуна, Якова та Івана

Шиянів. У Катеринославі Біднов здобув визнання і як серйозний

історик церкви. Найбільшою і найважливішою аналітичною

працею Біднова, створеною в Катеринославі, була книга

«Православна церква в Польщі та Литві» (1908), захищена як

магістерська дисертація.

Науковий авторитет Біднова неухильно зростав. Про це

свідчило обрання його дійсним членом Церковно-історичного

і археологічного товариства при Київській духовній академії,

почесним членом Музею імені Поля у Катеринославі,

членом Українського наукового товариства у Києві, членом

Полтавського церковного історико-археологічного комітету.

Від самого початку перебування у Катеринославі Біднов став

членом місцевої «Просвіти».

Ще в лютому 1908 pоку Mикола Петров запропонував

кандидатуру Біднова на заміщення кафедри церковної

археології та літургики Київської духовної академії. Одночасно

з балотуванням Біднова обрали приват-доцентом

церковної історії історико-філологічного факультету Харківського

університету. Йому запропонували, живучи у Катеринославі,

щотижня приїздити для читання лекцій.

У Катеринославі Біднов продовжував наукову та викладацьку

діяльність аж до революції. Учений брав участь у

численних мітингах, з’їздах, засіданнях, зібраннях, редагував

«Вісник товариства «Просвіта» та український відділ газети

«Наше життя».

Влітку 1918 року в Катеринославі було створено приватний

російський університет. Його ректор – відомий історик

професор Матвій Любавський – запрошував Біднова викладати

там історію України і навіть українською мовою. Тоді ж ученого

запросили на посаду екстраординарного професора історії

української церкви історико-філологічного факультету Українського

державного університету у Кам’янці-Подільському. Біднов

прийняв це запрошення. У жовтні 1918 року він переїхав

161

до Кам’янця-Подільського разом із сином Арсеном. Дружина

залишилася в Катеринославі. Більше вони не побачилися.

У січні 1919 року в університеті було засновано богословський

факультет. Його деканом обрали В. Біднова.

Активна політична позиція вченого спричинилася до