граверних робіт, він за дорученням Синоду49 здійсню-

вав нагляд за художнім рівнем іконопису і розписом

церков і соборів Київської єпархії.

129

Достовірних відомостей про дитинство і юність Дми-

тра Левицького немає. Його першим учителем живопи-

су був батько. За легендою батько і син були запрошені

1752 року для участі у розпису Андріївської церкви50,

збудованій в Києві на Андріївській горі51 за проектом

архітектора В.Растреллі52.

Розпис церкви здійснювала «живописна команда»

при Канцелярії від будівництва під керівництвом ху-

дожника Вишнякова. У «команді» був відомий жи-

вописець-портретист Олексій Петрович

Антропов53,

який очевидно мав сильний вплив на вибір життєвого

шляху юним Дмитром.

Відомо, що Дмитро Левицький у 1758 році приїхав

до Петербурґа і став учнем, а потім помічником Антро-

пова в його приватній живописній школі. У 1762 році

він вже як самостійний художник брав участь зі своїм

вчителем у розпису тріумфальних воріт у Москві, збу-

дованих у зв'язку з коронацією Катерини ІІ.

До 1768 року Левицький перебував у Москві і пра-

цював як вільний художник. Про його діяльність у цей

період майже нічого невідомо. Тоді ж у Москві за осо-

бистим розпорядженням Катерини ІІ споруджено дві

церкви. Цим будівництвом імператриця відзначила

свій прихід до влади. Обидві церкви були збудовані за

рахунок державної скарбниці. Виконання іконостасів

Гофінтендантська контора у лютому 1767 року дору-

чила вільним живописцям — москвичу Василю Васи-

льєвському і киянину Дмитру Левицькому. У жовтні

того ж року замовлення, яке складалося із 73-х іконо-

писних образів, було виконано.

Приїхавши у січні 1768 року до столиці, Левиць-

130

кий створює портрети ад'юнкт-професора історичного

живопису Гаврила Козлова та його дружини, які були

представлені на академічній виставці 1769 року. За ці

портрети Дмитру Левицькому надали звання «при-

значеного» в академіки, тобто кандидата у повноправ-

ні члени Академії художеств. Це було офіційним виз-

нанням таланту художника, і з цього часу відбулася

різка зміна в його долі.

На академічну виставку 1770 року «вільний мало-

рус» — так його, українця, називали в документах —

представив шість портретів: Олександра Строганова,

Григорія Теплова, Олександра Кокорінова, Богдана

Умського, Християна Віргера і Никифора Сєзамова.

За портрет директора Академії художеств Олексан-

дра Пилиповича Кокорінова Левицькому надали зван-

131

ня «обраного», тобто по-

вноправного,

академіка.

У березні 1771 року Рада

Академії призначила його

керівником класу портрет-

ного живопису, а у жовтні

1776 року він став радни-

ком Академії.

Розквіт творчості худож-

ника розпочався з портре-

та Кокорінова (1769). Особ-

ливо плідним у творчості

став 1773 рік, коли були на-

писані портрети Дені Дідро

і Прокопа Демідова. Цьо-

Художник Д.

Левицький.

го ж року він започатковує

Портрет Дені Дідро.

1773рік.

132

цикл із семи портретів ви-

хованок Смольного інститу-

ту54 (1773-1776), який при-

ніс художнику славу. У цих

портретах Левицький пере-

дав на полотні світлий дух

радісної юності і неповтор-

ні риси вдачі кожної із семи

«смолянок». Про жіночі пор-

трети художник Костянтин

Коровін55 сказав: «Хіба не

поет Левицький? Які та як у

нього передані жінки!»

Портрети близьких ху-

Художник Д. Левицький.

дожнику людей зігріті ду-

Порт-

шевним теплом, вони захо-

рет невідомої у блакитній

плюють виразністю образів

сукні. 1784рік.

133

Українсько-французькі зв'язки