в особах, подіях та легендах

і правдивою передачею характерних особливостей. У

1779 році він створює «Портрет священика», прототипом

якого вважають його батька. За глибиною психологічно-

го вирішення він нагадує твори великого Рембрандта56.

Левицький захоплювався літературою і музикою і

вважався одним із найосвіченіших людей свого часу. Се-

ред його друзів були музиканти Марко Полторацький57 і

Євген Фомін58, поети Василь Капніст59, Гаврило Держа-

він60 і Іван Дмитрієв61, архітектор і поет Микола Львов62,

просвітитель Микола Новіков63 та багато інших видатних

діячів культури. Образи багатьох з них він залишив по-

томкам у своїх творах. З особливою любов'ю здійснений

портрет Миколи Новікова (1792), в якому відчувається

неординарна постать мислителя і діяча нового складу.

134

Чудова

ерудиція

з питань історії ми-

стецтва,

практики

сучасних йому за-

хід

ноєвропейських

шкіл і, насамперед,

особливостей

фран-

цузького

парадного

портрета

дозволили

Левицькому

розро-

бити свою систему

навчання, яка визна-

чила вимоги до май-

стерності та погляди

на мистецтво цілого

Художник Д. Левицький.

покоління

художни-

Портрет М. Новікова

ків-портретистів.

(1744-1818).

Левицький починав навчання своїх учнів з копію-

вання робіт кращих вітчизняних і західноєвропейсь-

ких майстрів. При цьому він домагався творчого зобра-

ження зразків, що копіювалися. Потім учні переходили

до створення оригінальних портретів. На цьому ета-

пі він навчав художників-початківців композиційній

побудові картини і пошуку в натурі тих притаманних

ознак, які роблять її образ неповторним, єдиним, тобто

передають характерні риси. Левицький був перекона-

ний, що тільки завдяки передачі в портреті характе-

ру людини художник може досягти природної схожо-

сті з натурою.

У 1763-1772 роках до Петербурґа надійшли закуп-

лені Катериною ІІ приватні зібрання західноєвро-

135

пейського живопису. Левицький добився дозволу на

ознайомлення і копіювання своїми учнями творів із

колекцій Гоцковського, Брюлля, Троншена, Кроза,

Шуазеля і Амбуаза, розміщених в Ермітажі. Він вихо-

вав чимало відомих портретистів, таких як С.Щукін64,

І.Яковлєв та інших. Поради Левицького допомогли ста-

новленню художника В.Боровиковського.

У серпні 1787 року в зеніті слави і розквіту творчих

сил Левицький вирішує покинути Академію. У про-

ханні він посилається на ослаблення зору і погіршення

здоров'я. Рада Академії задовольнила його прохання і

у травні 1788 року звільнила у відставку. Залишивши

Академію, художник продовжував працювати, малю-

вав портрети, виконував офіційні замовлення царсь-

кого двору, навчав учнів у приватній школі. Ймовірно,

його відставка з державної служби була пов'язана з

іншими причинами, можливо з неприйняттям офіцій-

ної ідеології, спрямованої на придушення прав і сво-

бод людини.

Левицький був противником самодержавного ладу і

кріпацтва. Він підтримував тісні ідейні зв'язки з авто-

ром «Оди на рабство» (1783) Василем Капністом і про-

світителем Миколою Новіковим, зустрічався з синами

О.Радіщева65. Вільнодумство і прагнення розібратися в

моральних нормах життя людського суспільства при-

вели його до масонської66 ложі «Умираючий сфінкс»,

де він перебував у 1799-1818 роках, посідаючи в ній

друге місце.

Видатний

український

живописець-портретист,

автор багатьох парадних та інтимних портретів, ве-

ликий майстер передачі індивідуальних особливо-