Шрифт:
Ашок складав гру повільно й ретельно, а хлопчики стежили за ним, затамувавши подих. Продавець тим часом прибирав з прилавка авторучки й пера. Ашок уже склав половину кулі, як раптом від необережного руху вся споруда розсипалась.
— Все, час вийшов. Уже двадцять п’ять на третю.
— Що? Двадцять п’ять?.. — Ранга аж захлинувся від несподіванки.
— Хвилин на п’ять мій годинник поспішає,— заспокоїв його продавець.
Як же непомітно збіг час!
Ранга поспішав заплатити шість ан, а Ашок розгублено поклав гру на прилавок.
— Нехай так і лежить. Увечері прийдеш і спробуєш ще раз. Ти кмітливий хлопець, у тебе вийде. Неодмінно приходь, — схвально кивнув йому продавець.
Хлопчики вибігли на розпечений сонцем асфальт. Вони вже не розглядалися на всі боки, не помічали вивісок, їм було не до кіно, не до велосипедів.
За кілька хвилин вони вже були біля шкільної огорожі. Через вікно побачили за столом учителя та схилених над партами школярів. Отже, іспит почався. Недарма коло школи так незвично тихо.
Коли хлопчики підбігли до дверей, саме пробило пів на третю. Ашок рушив попереду.
— Куди? — гримнув на нього сторож.
— На іспит, — пробелькотів Ашок.
— А досі де тинялись? Можете йти досипати. Запізнилися.
Хлопчики розгублено переступали з ноги на ногу. По щоках Ранги котилися сльози, Ашок похмуро втупився в землю. Сторож знову насварився на них, і друзі мовчки пішли геть, не дивлячись один на одного. Під самотнім манговим деревом над дорогою вони сіли просто на землю, і Ранга прошепотів:
— Все через твої загадки.
— А чого на базар ходили? Забув?
Що там казати, завинили обидва. Тож навіщо сваритися? Ранга похнюпив голову: як тепер повертатися додому? Що казати батькам?
Ашок широко розплющеними очима дивився просто себе і перед ним миготіли, кружляли різнобарвні деревинки, і він їх усе складав, складав… Спершу синю… Потім зелену… А куди прикласти ось цю, червону?
Переклад з маратхської С.Наливайка.
Чуннілал Вардгаман Шах
Вічне перо Сахіба
Минулого місяця Говіндові сповнилося вісім років. З якою допитливістю вдивлявся він у навколишній світі Хлопчик виріс у нестатках, і усмішка, що з’являлась іноді на його губах, здавалася жалюгідною і боязкою. Тільки очі його завжди сяяли.
Кхода, батько Говінда, як міг, піклувався про сина. Хлопчикові було два роки, коли померла мати; дім без господині спорожнів, і відтоді малюк став втіхою Кходи.
Вечорами, сидячи за столом, Говінд захоплено розповідав батькові різні казки та історії, які чув у школі.
А Кхода, дивлячись на жваве синове обличчя, згадував покійну дружину.
Цікавий до всього, хлопчик помічав усе на світі. Побачить у школі в сина якого-небудь багатія нову шапочку, розшиту золотом та сріблом, і думає: «Ото якби мені таку!» Чия-небудь нарядна курточка надовго привертала його захоплений погляд. А як йому хотілося взути черевики із шнурками — такі самі, як носили інші діти. Не раз Говінд говорив про це батькові, та хіба посильний із контори мамлатдара [21] міг зрівнятися з багатіями?! І все-таки Кхода намагався хоч чимось порадувати улюбленого сина: то принесе йому паперового змія, то дзигу, а до свята дивалі [22] навіть купив йому шовкову шапочку.
21
Мамлатдар — мовою гуджараті збирач податків.
22
Свято дивалі — свято вогнів на честь богині щастя і добробуту Лакшми. Цього дня повсюди засвічують лампи і світильники, у містах влаштовують ілюмінацію, фейєрверки, протягом усієї ночі аж до ранку запускають ракети. Коли настає свято дивалі, членам сім’ї дарують щось із одягу.
І в цій самій шапочці Кхода вперше повів сина в контору. Там він звелів йому вклонитися сахібу [23] , але цей поважний пан із сигаретою в зубах не звернув на хлопчика ані найменшої уваги. Очевидно, сахіб збирався кудись іти. Він був у європейському костюмі і тюрбані, а в руках тримав палицю із срібним набалдашником. Говінд позирнув на сахібове обличчя, і йому здалося, ніби він побачив лютого тигра. Таким і запам’ятався Говінду начальник його батька.
Згодом Кхода ще раз узяв сина в контору, і Говінд знову побачив сахіба.
23
Сахіб, або саїб — пан, начальник.
Дзінь-дзінь! — задзвонив дзвіночок. Кхода швидко оправив дхоті й кинувся до сахібового кабінету. Потім вийшов і попрямував до сусідньої кімнати.
За мить прийшов клерк, узяв у батька паку паперів і запитав:
— Який настрій у сахіба?
Почувши відповідь, він, завмираючи від остраху, переступив поріг кабінету.
Примостившись у кутку веранди, Говінд щось малював і писав на непотрібному, вже списаному з одного боку клаптику паперу. Час від часу він слинив у роті олівець, і тоді літери виходили жирні й чіткі.