Обгірама наче щось підкинуло.

— Начувайся, Поддо, кажу тобі! Начувайся! Іще хоч раз заїкнешся про це — нарікай на себе. Ми з чаклунського роду, нас обдарувала своєю ласкою матінка Шітала, тож скоріше сконаємо з голоду, аніж зганьбимо свою честь. Ми не раби, та нечиста робота не для нас!

Красуня Подда скривилась:

— Ти вже зовсім схибнувся на цій своїй честі, хтозна-як носишся з нею. Усе село пішло працювати, чого ж ми…

Обгірам замахнувся на дружину важкезним кулаком, але знадвору саме почулося:

— Чаклуне, агов, чаклуне!

— Хто ще там?

— Це я, Хіралал.

Подда накинула на голову краєчок сарі й відійшла в темний куток. Непевне світло каганця впало на Хіралала, що переступив поріг: його важко було впізнати — страх і розпач спотворили Хіралалові обличчя.

— Що сталося? — невдоволено кинув Обгірам.

— Рятуй, брате, благаю тебе! З дочкою зовсім погано. Метається в гарячці — дивитися страшно… Очі закочуються… Ходімо, поглянеш. — Голос у Хіралала тремтів.

— А-а, тепер і про чаклуна згадали!

— Не гнівайся, чаклуне, ходімо мерщій. Якщо вже ти матимеш гнів на нас, то що ж з нами буде?

Обгірам відчув зловтіху: он як, не одного тільки Крішнопрошада знає село! І він, чаклун, чогось вартий. Лікувати — спадкове ремесло чандалів, яке вони дістали з ласки матінки Шітали! Підрядчик може прихилити до себе селян зайвою жменею рису, та чи ж йому боротися з невидимим ворогом? Бо незримо бродить довкола чорний почет богині віспи зі смертоносними стрілами напоготові. Кому ж захистити від них приречених? Ніякому підрядчикові з його грошима не впоратися з тими, що збираються на відьомські ігрища в темних заростях чи опівночі на березі озера.

— Що ж, ходімо, — буркнув Обгірам і відгорнув край циновки на дверях.

Біля Хіралалової хижки вже товпився люд. Хвора — маленька дівчинка — безтямно корчилася, весь час гикала, качалася по землі, на губах у неї виступила піна. Хірала-лова дружина, схилившись над донькою, голосила, як над померлою.

Обгірам уважно придивився до хворої.

— Нечиста сила вселилася, — коротко виголосив він.

Натовп захвилювався, а голосіння стало іще розпачливішим.

— Цитьте! — прикрикнув Обгірам. — Принесіть-но мені гірчичного сім’я!

Чаклун почав виганяти нечисту силу. Він знову й знову жбурляв у хвору гірчичне насіння, кропив водою, але нечиста сила не виходила: дівчинка так само билася в корчах. Чаклунове чоло зросив піт, а в серце закрадався острах: нічого не виходить. Село огортали вечірні сутінки. В непевному світлі каганця, що от-от погасне, очі дівчинки здавалися такими страдницькими, що навіть чаклунові стало моторошно. Випробувано всі замови — ніщо не допомагає: мабуть-таки, дівчинку не врятувати.

Зненацька темне подвір’я прорізав яскравий пучок світла від електричного ліхтарика. Порипуючи черевиками, до Хіралала підійшов Крішнопрошад. Поруч із ним був якийсь поважний чоловік.

— Я почув, — мовив Крішнопрошад, — що твоя донька, Хіралале, занедужала, і привів тобі лікаря. Це мій приятель, він тут випадково у своїх справах. Вважай, тобі неабияк пощастило.

— Але ж її взявся лікувати чаклун, пане, — нерішуче промимрив той.

— На першому б суку повісити вашого чаклуна! — запально вигукнув по-англійському лікар. — Шарлатанством тут не зарадиш, недугу цим не проженеш. А відійди-но, шановний, трохи вбік зі своїми ганчірочками, дай мені оглянути хвору.

Обгірам тільки набичився і не зрушив з місця. Крішнопрошад спрямував пучок світла йому в обличчя.

— Відійди ж. Як ти не старався, а нічого не допомагає. Дай лікареві оглянути дівчинку.

Обгірам і не ворухнувся.

— Хіралал покликав мене, я її і зцілятиму. А всілякі там костоправи мені не указ.

— Йолоп! — спалахнув лікар. — Та він же доконає дівчинку! Під суд треба таких!

Кров шугнула Обгірамові в голову, світ захитався перед ним.

— Стережися! — вереснув він і зайшовся зливою брудної лайки.

У відповідь лікар штурхонув чаклуна в груди. Той відлетів убік і жвакнувся об землю, розсипавши свої святі реліквії.

Натовп заціпенів.

— Посоромся, Шен, — докірливо похитав головою Крішнопрошад. — Це вже ти занадто…

Але той, наче нічого й не сталося, вже схилився над хворою.

— Іншої ради не було, — незворушно відповів він. — Ця тварюка мало не спровадила дівчинку на той світ. Тут панькатись нема чого! А тобі, Крішнопрошаде, раджу вжити заходів: негідник мусить стати перед судом.

Так, лікар Шен нагодився вчасно. Він зробив дівчинці укол, і їй покращало, гикавка майже припинилась.