Він з тріумфом розклав на столі строкату схему. Я чув про ці схеми, та ніколи не гадав, що й на мене можна скласти таку. Хрусткий гербовий аркуш протоколу лежав поруч, його коротенький зміст все ще не доходив до мене. А виконавець продовжував:

— Погляньте сюди. За вироком, ми повинні забезпечити вас такими життєвими шляхами, які виключають можливість зустрічі з вашою колишньою дружиною. У Кодексі є вказівка на те, що відповідач може вибрати будь-який із запропонованих варіантів назавжди. Однак згідно з недавно прийнятою поправкою, він назвав її номер і дату, козирнувши професійною пам’яттю, — відповідач, як особа, що постраждала, може відмовитися від даного варіанту і випробувати інший. За цією поправкою, у його розпорядженні має бути не менше сорока інших реальностей. Тож нема чого нарікати.

Сорок варіантів! Блеф, усе це мене не цікавить. Мені потрібен лише єдиний — зі Станкою, та його мене якраз і позбавляють. Жінка має право вимагати цього, так вважав і я (до суду). Схема здавалась мені заплутаною і небезпечною, як клубок гадюк.

Нестор водив товстим пальцем по кольорових пунктирах.

— Ось це — ваша вихідна варіація. Вона тяглася б і далі у зашій реальності, коли б… хм… усе було гаразд. Аж до вашого природного кінця. Та Станка… — він запитально подивився на мене.

— Гайдук.

— От-от, тепер її слід іменувати дівочим прізвищем. Значить так. Станка Гайдук завимагала максимального розлучення…

Назіщо він усе це повторює? А може, я виглядаю зараз безнадійним недоумком?

— …ми розрахували для вас сорок варіацій вашого власного буття в інших реальностях. І в кожному випадку намагалися прокласти найоптимальніше проходження. Роботонька, скажу я вам, непроста, копітка, важка праця!

Він розпалився і говорив, говорив… Я й не помітив, як надворі посутеніло.

— Реальності, — казав Нестор, — у нашому імовірнісному світі є здійснення неймовірностей. Їх стільки, скільки можна собі уявити, і ще стільки ж. Вони безболісно співіснують. — (Усе це я знав ще з шкільного курсу.)

Перехід з реальності в реальність здійснює варіатор. Техніка переходу добре відпрацьована й абсолютно безпечна, треба лише навчитися маніпулювати мініатюрним табло, що нагадує дитячу гру в п’ятнадцять. Сорок реальностей для можливого їх проходження відібрали за принципом різноманітності. Річ у тім, казав Нестор, що реальності суміжні, вони примикають одна до одної, різняться лише дрібницями, тому розбіг між вибраними реальностями взято величезний.

— Ви однолюб, чи не так? — раптом урвав Нестор свої пояснення.

Я підтвердив. Перед ним лежала моя картка з психотипом, в якій усе це було записано у відповідній графі… Однолюб, на превеликий жаль, однолюб…

— Ми це врахували. Складаючи ваш набір варіацій, намагалися забезпечити можливість заміни…

Я відмахнувся.

— …досить повноцінної заміни Станки Гайдук відповідним типом жінки. Не знаю, наскільки це нам удалося, вам буде видніше, та гадаю, така можливість є.

І тут я вперше зацікавився. Нестор вийняв дистанційне табло. Користуватися ним було не складніше, ніж запальничкою, треба було лише переміщати пронумеровані призмочки з однієї клітинки на іншу. Поєднання призмочок давало індекс потрібної реальності. Цей індекс приймав головний варіатор (Нестор вказав на шпиль величезної будівлі без вікон) і тут же переносив власника плаского табло куди слід.

— Як це робиться? — спитав я без особливого інтересу.

— Навіщо це вам? Ви що, коли піднімаєтесь ліфтом, також запитуєте, якої він системи — індукційної чи лебідкової? Краще розберіться у схемі, в нас обмаль часу.

І справді, шум за вікном стихав, центр міста під вечір пустів, лише у зоопарку все ще ричав якийсь звір, що ніяк не міг змиритися з неволею. Голоси, сплески звуків стали віддалятися: десь там вносила свою лепту в цю реальність Станка. Я ж учився перебуванню в інших реальностях.

— Ось тут, — утовкмачував мені виконавець, — найспокійніша зона реальностей, близьких до нашої. Тут стабільний, налагоджений суспільний устрій, ви почуватиметесь, як удома. Однак імовірність зустрічі зі Станкою-штрих — так назвемо вашу майбутню обраницю — не вельми велика. Тут, — він перемістив свій палець з широкої коричневої смуги на вузький голубий струмочок, в одному місці ці дві лінії утворювали накладку чудернацької форми, — в цьому перетині можливість зустрічі більша. Так звана течія Еко. Не плутати з Еро. (Вишневий шлейф Еро заливав нижній край схеми.) В Еро шанси трохи гірші… Якщо пощастить, як кажуть. Непогано в Теті. Тут вам може пофортунити. Імовірність — тридцять відсотків з гачком, це вже багато, майже точно. Затим Джунго, Космі, Ліро, Анга, Сублімат — тут скрізь ваші шанси у межах сімнадцяти-двадцяти. Афро, Термі, Зет…

Півсхеми займала рожева пляма. Дві мої варіації перетинали її в різних місцях. Білий пунктир проходив через рожеву пустелю, як караванний шлях.

— А це? — спитав я.

— Це? — Нестор знітився. — Це — Імперія, область атавістичних реальностей. Словом, ми уникаємо направляти туди засуджених. Це, так би мовити, крайній захід.

Він задумливо потер чоло. Уже геть стемніло, і під стелею спалахнув неяскравий плафон.

— Та у вас значні шанси в цій області, — сказав виконавець. — Не більші, правда, ніж у Теті, але — порівняно. Ми не могли ігнорувати цього при складанні розкладки, тут закладено дві варіації. Хоча…