– Ну, мстере Хейвен, - несамовито прогорланив Тон, - зараз або нколи! Вперед!

вже за клька митей "Форд" запищав гальмами бля Пенелопи. Та якраз пдняла з земл сумочку й обтрушувала вд невидимого пилу. Наче бажаючи позбутися непримних спогадв, залишених свжою сваркою.

– Щиро перепрошую, чарвна мс, - лагдно почав Тон, вийшовши з машини й зупинившись бля Пенелопи, - я стояв неподалк зовсм випадково все бачив. Мо м'я Едвард Дайармд. Я мй швидконогий мустанг до ваших послуг.

Неочкуванй появ двчина щиро зрадла. Це легко читалося на вродливому обличч.

– Пенелопа Димитрадс, - мовила усмхаючись.
– Рада знайомству, мстере Дайармд.
– Не зводячи очей, пристрасно продовжила: - Як добре, що на Земл ще трапляються, хоча й не часто, справжн лицар. як погано, що вони, як мамонти, вимирають. зупинити це не може навть така могутня сила, як жноча краса...
– Замовкла, але за мить додала: - Що ж, уперед...

Опинившись у "Форд", на хвильку згадала про адвоката й вдслала йому: "Нкчема".

– Гадаю, цей "комплмент" не мен?
– насторожився Тон.

– О, н, - голосом драматично актриси вдповла двчина й засмялася.
– У жодному раз. Таке "високе" звання заслужив отой шляхетний тюхтй, якому я мало не вибила скло. Якби мала так могутн бцепси, як ваш, я б його ще й вддухопелила... Кавалер Ордена Нкчеми... А що, красиво звучить - "Кавалер Ордена Нкчеми"! Отже, посвдчення за номером один вручаться адвокатов Ламбросу Караянсу!
– Останн речення двчина виголосила врочистим тоном, але, не втримавшись, знову засмялась. Значно голоснше. Тон приднався.

Рушили. Мс Димитрадс дстала з сумочки довгу сигарету й смачно запалила. Тон в душ закипв. Не терпв навть згадки про тютюновий дим (що вже говорити про запах!), але присилував себе не виказувати цього.

Двчина з насолодою видихнула ще одну порцю й мовила:

– А ви, Едварде, змогли б зараз виконати мо перше-лпше бажання? Навть божевльне?
– Увесь сенс питання, здавалося, скупчився в останньому слов. Пенелопа, ледь стримуючи грайливих бсикв, що витанцьовували в магнетичних очах, втупилась у "випадкового" знайомого.

– Якщо тльки це не вище мох сил, - вдповв Тон, а потм, трохи подумавши, додав: - якщо це не стосуться сил надприродних. З ними змагатися - марна рч. Ще жодного разу не програли.

Пенелопа залилася щирим смхом.

– А ви жартвник, - мовила заспоковшись.
– Не хвилюйтесь. Мо бажання н до яких там надприродних сил не ма жодного стосунку. Воно звичайнсньке, як он т придорожн дерева. Хоча...
– Вона на мить замислилась, тручи пальцями обидв скрон.
– Для декого воно видалось саме надприродним.

– Розумю, - закивав Тон, не вдриваючи погляд вд дороги.

– Але ви...
– Пенелопа знову подивилась на Тон, - ви, Едварде, зовсм нший. Вд вас в надйнстю й силою. Н. Силою й надйнстю. Я це зразу вдчула. Дивно... Я всього клька хвилин у вашй машин, але почуваюся, наче з давнм приятелем. Утм, може, я надто романтизую. перше враження не завжди правильне... Я, взагал, - дамочка романтична, знате. Люблю пригоди, авантюри рзн, розграш. Не мислю без цього життя... Хоча...
– вона загасила сигарету, - навщо я все це розповдаю?
– Потм, трохи помовчавши, додала: - Дивно, такого з мною ще не було, щоб вдкривалася абсолютно незнайомй людин. А може, ви - чаклун. Чи ще хтось з т брат?

Тон це розвеселило, вн зайшовся щирим смхом.

– А ви, Пенелопо, цкава людина, - мовив, пересмявшись, - з вами весело й легко... То яке ж ваше бажання, бо ми про нього почали вже забувати?

– Справд, - погодилась двчина й вдчула, що цей мцний вродливий молодик звик дяти ршуче й н перед чим не пасувати.
– Розумте... Тльки не смйтесь. Будь ласка. Коли я хала з Караянсом, мен раптом спало на думку влаштувати невелику забавку. Погратися наввипередки з полцю. Уявляте, усе - наче в крутому бойовику: хвацька гонитва, що забива подих, виття сирен, небезпечн враж, божевльне вищання гальм... Це прекрасно... ...
– сексуально...

Обличчя двчини оточив ледве вловний нмб замряност. Тон не хотв його сполохати жодним звуком. Чи рухом. Тому очкував мовчав, длячи увагу мж привабливою супутницею дорогою.

– Ну то що, - звела оч Пенелопа, - я вам не здаюся божевльною?

Тон лише посмхнувся кутиками вуст мовив:

– Навть не сумнвайтесь, люба мс Пенелопо. Навпаки. Мен навть подобаться. Скажу бльше: я - не менший авантюрист. Плоть вд плот. Тому все чудово розумю.

Сказане (а особливо - останн) мстером Хейвеном (чи, точнше, Дайармдом) - чистснька правда. Вн справд такий. Авантюрист до найменшо клтини могутнього молодого ства.