Чим я займаюся? Експериментую. З деяких пр у мене з'явилося багато вльного часу, який я виршив присвятити дослдженням зразкв, набраних за увесь час свого перебування тут. Але про все по порядку.

Академя гудла. Буквально. Учасники активно готувалися до Турнру, постйно займаючи ус можлив майданчики, класи, навть галявини й коридори... Т ж, хто не потрапив у число щасливчикв, одразу побгли робити ставки до Лашури - пдпримлива двчинка уже знала, як зграти каптал на струнах азарту натовпу. Турнр мав вдбуватися у клька етапв, але в останнй момент адмнстраця все перекрутила, тепер ус учасники мусять проходити додатков випробування. Скльки мен Ханл не пояснювала, я так не зрозумв, для чого х органзували. Скорш за все це щось схоже на квалфкацю, яка визнача порядок старту учасникв. До них входили не тльки результати фзично пдготовки, але й оцнки по всх предметах. Ханл увесь свй вльний час витрачала на фзичн вправи, при чому усю технчну творчсть спихнула на мене. Мен ж готуватися не було сенсу - у мене з незданого залишилася лише художня лтература, а решту мен влпили фактично автоматом. Напевно для того, щоб я ненароком не вилетв з змагання. ось я сиджу поряд з ншими учасниками, намагаюся вникнути в суть поставлених завдань. Граматика правильне складання речень - тут все просто. Але останнм було написання невеликого твору про якогось книжного героя. Що цкавшим виявиться твр, то бльше балв вн отрима. Я не одразу зрозумв, що вд мене вимагаться, а коли зазирнув у роботи свох однокласникв - завис надовго. не тльки я. Аналтик майже пвгодини розбирався, намагаючись вловити сенс написаного. це пд форсажем! Потм вн просто виплюнув мен список знайдених збгв мж роботами учнв та матералами з бблотеки. Подивився я на це, завис ще на хвилину.

Нколи б не подумав, що тут будуть оцнювати навики фкрайтерства! Принаймн так я для себе нтерпретував карлючки сусдв. Головним гером твору мав бути фольклорний персонаж, дуже схожий на такого-соб японського Вовочку, тльки не шкльного вку, а вже десь в часи студентського життя. Не довго думаючи, я врубив форсаж почав творити... Ну як творити, спочатку лпив з усього, що знав прочитав, а потм поступово втягнувся... Вдволкся лише тод, коли тн остаточно перекрили мен свтло. Пднявши голову, я побачив у себе за спиною половину учениць класу, як з цкавстю заглядали мен в зошит. Схоже мсцев не знайом з таким стилем, як 'стеб', накше б не стояли у мене над головою. Ну а я продовжував витворяти! По дзвнку здавши роботи, ус вдправилися на обд. Мене ж на харчування не поставили, я навть здогадуюсь - завдяки кому, тому я просто сидв на вулиц й займався своми справами через радоканал з базою. Коли ж ми повернулися за результатами - застали дуже цкаву картину: вчителька мови лежала на стол, червона як буряк, вчепившись у зошит, плакала гучно, довол непристойно хрюкала! Втихомирити вдалося лише вдбравши подразник.

– Ох-хр-хр! Ой! Фух!
– вддихувалася жнка.
– Ох, все! Чий це зошит? Кейнс?! Отако! Кейнс! Не треба... Не треба бльше та-га-га-ха-ха-кого писа-га-ги-ги-хи...

– Це пдйде твору в якост?

– Побачимо.
– вчителька зтерла сльози полегшено зтхнула.
– Тльки навть не думай ще раз таке десь написати. Це дуже... Непристойно. Ти не проти, якщо я покажу це свом колегам?

– Не проти.
– вдповв й з якомога бльш байдужим обличчям, а жнка знову зайшлася смхом.

Пзнше виявилося, що свою писаниною я пдклав дуже велику свиню ншим учням, буквально паралзувавши роботу наставникв. Увесь вечр з учительсько було чути регт викладачв, а наступного ранку одна половина з них ходила з зрваними животами, а нша - червонли псля кожно третьо фрази. Ну звдки я мав знати, що у них тут в книгах записують тльки серйозн твори? Я потм спецально передивився ус книги, як тльки були в бблотец - няко сатири, няких анекдотв, няких комедй. Хоча н, клька анекдотв знайти вдалося, але виключно як зразки в пдручниках мови. Вдповдь знайшлася в пдручниках з етикету, буквально на перших сторнках. Виявляться в мсцевих традицях легка посмшка знаком поваги до опонента, широка посмшка - глузуванням, а регт вважаться ознакою божевлля. Тому, аби випадково не осоромити читача, в лтературу смшних моментв майже не вставляють. А якщо й вставляють, то читати так книги можна хба що крадькома.

Твр мен все ж зарахували, але бльше я свого зошита не бачив - сказали, що загубився. Звсно загубився, я навть бачив де, коли. Псля цього по всй Академ час вд часу можна було почути заливистий смх як учнв, так хнх наставникв, а кожна десята почута фраза викликала стриман посмшки оточуючих. Мен так доводилося навмисне занижувати свй рвень знань, аби не показати зайвого. А тепер на уроках узагал свтитися було протипоказано. Хтось може подумати, що це легко. Звсно, от тльки той, хто писав дипломну на замовлення розум, наскльки важко пдлаштовуватися пд рвень двчника. так уже вийшло, що тепер виконання домашнього завдання у мене займало стльки ж часу, як в будь-якого ншого учня. Ну то й грець з ним, у мене й без того було чим зайнятися.

Перш за все я включився у роботу свого польового дослдницького центру. Часу для роботи тепер було вдосталь, перш результати не забарилися.

А тепер фанфари! Головна подя року - я отримав ресурси! з розгортанням проекту Риф питання серйного виробництва дронв закрилося остаточно. Що це за проект? Все дуже просто: назва вдобража його суть. На нижнй частин острову, якраз бля генератора, було вирощено величезну конструкцю, яка ззовн дйсно дуже нагаду кораловий риф, а загальна площа поверхн як клька футбольних полв. уся ця байда виступа не тльки прекрасним теплообмнником для генератора, а ще й активно поглина ефр, направляючи його на прошивку. Тепер у мене не було няких проблем н з матералами, н з енергю! Це нби ввести код GiveAll - няких обмежень! Передати словами цей кайф неможливо. База нарешт вийшла на повну потужнсть тепер виробництво дронв не припиняться н на секунду! Швидксть виробництва обмежувалася продуктивнстю репл-танкв. Питання було лише за необхдними об'мами органки, але дрони сам натягували швидше, нж вона перероблялася. Можна було б розширити виробництво, але пдрахунки показують, що скоро кльксть дронв повнстю покри мо потреби, а цю всю радсть ще потрбно якось утримувати, на що знову ж таки потрбна органка.

Цкавий факт - рослинна бомаса при активному використанн витрачаться швидше за тваринну, але ма набагато бльший термн придатност. Ранше я на це уваги не звертав, бо мо дрони бльшу частину часу проводили в очкуванн на борту Вона. А тут, у вдрив вд системи обслуговування, на маленьких юнтах, та ще й в режим цлодобово активност - так детал суттво впливали на боздатнсть мо маленько арм. Тому конструкцю довелося змнювати: ставити змнн картридж для бомаси, навть розробляти ротовий апарат, щоб дрон мг бодай трохи поповнювати запаси пд час тривалих операцй. Звсно псля тако дозаправки картридж стають непридатними для повторного використання, але нод додаткова секунда роботи виршу все. Я навть подумував органзувати для свох павучкв мобльну заправочну станцю, але нагально потреби в нй ще не виникало.

В чому сила дронв? В тому, що вони добре стрляють? В тому, що вони бльш живуч за живих солдат? Чи може в тому, що вони не знають жалю й завжди виконують накази? Н, це все лише примн бонуси, як дару правильно пдбрана комплектаця. Головна ж сила дронв у тому, що х не шкода. Якщо перед тобою стоть вибр, вдправити в бй одного пдготовленого бйця, чи сотню грашкових машинок, нафаршированих вибухвкою - вибр очевидний. Ти нколи не будеш ризикувати людьми, якщо можливсть замнити х бездушним автоматом. Особливо чтко це розумють командири загонв, яким уже доводилося втрачати бйцв. Як ще вчора перев'язували один одному прострлен боки травили анекдоти, щоб заспокоти солдат, а сьогодн уже приймають новобранцв на мсце свого загиблого товариша, з яким пройшли вогонь, воду мдн труби. Це дуже боляче. Болючшою може бути лише зрада. Людина зрадить завжди, питання лише в цн, а дрон - нколи. Це саме те, що я Цереса щоноч змушував переживати. Дрони - це гарматне м'ясо, яке можна штампувати тисячами, втрачати - мльйонами, яке не шкода кинути на барикади, якому ти нколи не будеш симпатизувати, псля втрати якого ти не будеш намагатися покнчити життя самогубством. Нехай краще Церес зрозум це там, у симулятор, анж повторить мою долю в реальност. А якщо не зрозум - буде проходити симулятор заново, тльки вже в компан з помчниками. Ось тод я й послухаю, що вн мен скаже.

Я не пдштовхую його до думки вдмовитися вд живо сили, я намагаюся показати йому свт моми очима. Вн повинен розумти мотиви мох вчинкв, чому я веду себе саме так, а не накше. Ну якомога швидше зробити з нього свого двйника, бо дуже вже прискпливо та жовтоока дамочка дивилася на мо м'я у списку учасникв. Так, я знаю, що я егост, що завжди думаю лише про себе. Та хай би там що я про себе не думав, але вд правди не втечеш - в душ я все одно залишаюся людиною, хоча й намагаюся усма силами це заперечувати. втрата когось - це тепер дине, що може зробити мен боляче. Дуже боляче. Звичайним людям це важко зрозумти. Коли ти тривалий час сидиш у цлковитй темряв, то навть тьмяний промнчик свтла може ослпити. Я ж вишу у свому вртуальному простор, повнстю вдрзаний вд будь-яких органв чуття, сприймаю свт лише у вигляд сигналв на уявному монтор. Я вже давно змирився з цим, звик до цього стану, не збираюся вд нього вдмовлятися. А вд свох маленьких помчникв - тим бльше!