– Дякую, непогано. Дозволь познайомити тебе з головою учнвсько ради Академ - Лтя Поучан.
– вн вказав на високу свтловолосу дуже злу двчину в окулярах позаду себе.

– Масаке Кейнс, - знову поклонитися, - примно позна...

– Ти йолоп!!!
– вона часом не сестра Кай?
– Ти чого у лс побг?! Та ми х увесь вечр...

Я одразу зрозумв, чому головою учнвсько ради стала саме вона. Можу соб тльки уявити, як вона керу учнями, якщо навть Улайт кривиться вд звукв голосу, намагаться зникнути. Н, мужик: пдставив мене - будеш терпти за компаню. А ходячий мегафон навть не думав зупинятися. Ця Лтя Поучан виявилася справжньою сиреною, в усх можливих сенсах цього слова: голос у не був хороший, сильний навть гарний, от тльки використовуться абсолютно не за призначенням. Розорялася вона хвилини дв, доки до нас не пдйшов старший цлитель ледве не силомць спровадив двчину на вулицю разом з нами. Ну а там уже мене нщо не тримало я чкурнув геть. Звсно хорош стосунки таким чином не побудуш, але я у слуги не записувався. А що? Вона не мй безпосереднй командир, я не зобов'язаний перед нею вдчитуватися, тим бльше - слухати нотац незрозумло за що! Як тльки я дзнаюся все, що хотв - злиняю звдси з швидкстю звуку. Засяду десь в катакомбах у лс, й буду себе вдновлювати. Але спочатку:

– Пан Ханна. Доброго вечора.

– О, з'явився наш герой! Кажуть, що ти в лс двчат вд якогось звра захищав?

– Не захищав. Ведмдь територю мтив. Вискочив на нього.

– Ведмдь?!

– Вн не постраждав.

– Ну ти й нахаба!
– вражено констатувала Ханна, прикривши обличчя рукою. Нарешт! Facepalm!

– Я знаю.
– пдтверджую дагноз переводжу тему на те, що мене дйсно цкавить.
– Де пан Мзайя?

– Директор попросила зайти. Трима вже другу годину.
– зтхнула жнка, витираючи пт з лоба.
– Ох, Кейнс, ну й наробив же ти галасу. Ти чому образив пан Лтю?

– Це хто?

– Голова учнвсько ради Академ.

– Коли?

– Сьогодн ввечер.

– Не знаю. Нкого не ображав. Взагал мовчав. виставили за двер. Я пшов сюди.

– Так!
– перервала вона мою розповдь.
– Я не знаю, що ти там влаштував, але ти мусиш пти до не вибачитися. Розбирайся з нею сам. Я в справи учнвсько ради не лзу.

– Все так серйозно?

– А ти як думаш? Туди входять члени половини королвських смей свту - з такими сваритися не варто.

– Чого варто очкувати? Як будуть наслдки?

– Не знаю. У цих двчат хороша фантазя. Можуть утнути будь-що.

Хм, мен що - робити нчого? Не буду я нкуди ходити, н перед ким вибачатися. У мене свох проблем вистача. Маю я комусь ще дупу пдтирати!

***

Маря Нарадан дуже здивувалася, коли знайшла свою Юкне в однй палат з ншими ученицями. А ще бльше здивувала дивна куртка, в яку та була вдягнута. Одразу ж забравши з лазарету, принцеса усю дорогу до свого матку була задумливою кидала дивн погляди на свою супутницю. Тльки зайшовши на свою територю вона стала розпитувати свою небагатослвну охоронницю про пригоди.

– Подарував, значить?
– двчинка обйшла навколо Юкне.
– Навщо ти взагал за ним побгла?

– Ви сказали: 'Роби що хочеш, але ми повинн з ним зблизитись.'

– О, то ти сама цього захотла?!
– хидно посмхнулася принцеса.
– Ну як вн тоб?

– Сильний, швидкий.
– Юкне на мить задумалася, а потм додала.
– Дбайливий. Дуже чуйний.

– Нчого соб!
– Маря зовсм по-новому подивилася на давно знайому двчину.
– Не очкувала такого вд тебе. Значить вн тоб подобаться?

– Ем?
– на блдому обличч проявилося розгублення.

– Яс-с-сно.
– Маря посмхнулася, остаточно збентеживши охоронницю.

Нхто не бачив, як вона виходила з лсу, а тут виявляться, що вона прибула в лазарет навть швидше за свох суперниць! Чому суперниць? А тому, що тльки так можна було пояснити зацкавленсть усх нших учениць до цього перспективного слуги. На вдмну вд Лашури, Маря вддавала перевагу бльш тонкому впливу на оточуючих. Вона нколи не спшила дяти, поки не збере достатньо вдомостей. Колись саме так вона зумла прив'язати до себе Юкне, з того часу в не не було бльш вддано прихильниц, яка крм усього ще й виконувала роль охорони.

Юкнайя взагал була мовчазною дуже правильною, якщо так можна сказати про двчину. Вона нколи не дозволяла соб нчого зайвого, не задавала питань, терпла будь-як незручност та робила лише те, що й скажуть - деальний слуга. Так здавалося лише на перший погляд. Т ж, хто знав ближче, могли з впевненстю сказати, що ця двчина не ма власного життя. Все, що стосувалося думки, вона пропускала через призму нтересв сво хазяйки. Якщо ж потрбно було проявити власну нцативу - двчина вдверто губилася. Юкне абсолютно не мала соцальних навикв, не вмла сплкуватися з однолтками, навть не завжди розумла хд думок сво хазяйки. А ще вона завжди була чесною казала те, що думала. Хазяйка Маря не раз казала, що у таких випадках й краще взагал мовчати, що Юкне й робила, тим самим ще бльше вдокремлюючи себе вд навколишнього свту. Але вона була лицарем, лицарем прекрасним, за що й цнили. В Академ певний час навть ходив слух, що ростили спецально для майбутньо наступниц престолу.

в противагу прямй та безпосереднй Юкне виступала хазяйка: хитра й розумна принцеса Маря. Мила й привтна, вона створювала оманливе враження маленького янгола. Вихована в кращих традицях королвського роду, вона змалечку ввбрала в себе досвд придворних нтриг нердко вводила в оману набагато старших за себе опонентв. Ця маленька капосниця вже не раз ставала ксткою впоперек горла багатьом аристократам. Втм, у не була своя ахлесова п'ята:

– Ваша Величнсть, з вами бажа поговорити королева Флора...