Хм, а може пдйти до задач з ншого боку? Припустимо, що ефр, Холодець - це один той самий вид нантв, просто другий було створено не так давно, в нього ще збергся алгоритм поведнки. Що змушу х зтерти свою програму? Зовншнй вплив? Якщо подумати логчно, то це може бути якесь випромнювання. Самостйно, не об'днуючись у мережу, нанти нформацю передавати не можуть, а властивост ефру однаков по всьому його об'му, по всй планет. Значить таке випромнювання мо бути загальнодоступним, або навть природнм. Сонячне свтло? Та н, тод б не було някого болота. Хм, а може навпаки - не випромнювання, а його вдсутнсть? Точно! У цих нантв може просто не бути довгостроково пам'ят, без джерела енерг вони швидко деградують! Н, навть не без енерг, а без органки - ось воно! Логчно? Логчно. Значить треба залишити Холодець на добу без пдживлення та сонячного...

Не встиг я додумати, як мен в руку щось влетло. Вимикаю живлення лабораторно камери спшу повернутися до реальност, бо кльксть млких пошкоджень швидко зроста. Тльки-но я поворушився, як радар вловив наближення цло хмари млких металевих предметв. Довелося ухилятися.

Швидкий огляд примщення показав Кайю, що каталася по пдлоз, тримаючись за голову, та двох невдомих як, сидячи на балках пд стелею, намагалися закидати мене усляким метальним приладдям. Вдягнут у костюми нндзя, ц особи були буквально обвшан залзом. А у мене зараз при соб нема н брон, н взора, н синтетично мускулатури, н навть природно шкри яка хоч трохи могла б мене захистити. Хто б це не був, вн дуже добре пдловив мене, коли я фактично безпорадний.

Ось що бува, коли втрачаш пильнсть! знав же, що не можна розслаблятися, але ж н - вдчув себе напвбогом, поврив у власну непереможнсть... Тьху! Ну нчому мене життя не навчило! Та що там казати - я навть охорону соб не виставив! Фактично я зараз мг сподватися лише на оббловану тушку, з яко ще й майже третину м'язв вирзали. Звсно ж швидксть помахала мен ручкою. поки повльне органчне тло на свох природних можливостях намагалося ухилятися вд небезпеки, синтетичний мозок працював на повну потужнсть, швидко пдключаючи до роботи ресурси свого органчного колеги. Та без повного комплекту модулв ус мо зусилля були марними. диним виходом була втеча, але ж я зараз стирчав пд обстрлом прямо посеред ангару! А до найближчих ящикв добрий десяток метрв! З усх доступних варантв я встиг зробити лише дзвнок другу, перш нж мен в бк влетла цла пачка сенбонв - тонких, змочених отрутою голок. Це пзнше я зрозумв, що ус вони були отрун, а в той момент у мене були зовсм нш проблеми.

Я навть не одразу зрозумв, що сталося, але коли система заверещала про вдмирання клтин тла - довелося термново прнати у вртуальний простр братися за порятунок свого нося. все це в повтр, пд час стрибка. Розслаблене тло спймало ще клька подарункв у ногу, гепнулося прямо мж ящиками. До травм додалися зламан ребра й лва рука, вивихнуте плече, скручена шия та проломлений череп. Як не дивно, ус ц травми для мене були менш небезпечними, нж здоров'я внутршнх органв. навть пошкодження мозку були не настльки критичними, щоб вдволкатися вд лкування. Останн, що я встиг побачити, це цлу хвилю дронв, як вривалися до ангару усма можливими шляхами, буквально затопивши собою пдлогу й пднмаючись по стнах назустрч ворогу...

***

Цересу було непереливки. Усе, що чув бачив навколо, тепер виглядало зовсм накше. Вн уже не мг зрозумти, де закнчуться марення починаться реальнсть. Головою Церес розумв, що саме цей свт справжнй, та все частше ловив себе на думц, що вльним себе вн почува лише Там. Там усе просто: вороги друз, вбивай ворогв, або будеш убитий сам, не соромся нчого й нкого, використовуй будь-як засоби для досягнення мети, тльки вд тебе самого залежить твоя доля... Але як же усе це було важко! Тому не дивно, що кожного ранку йдучи в душ, вн довго вдивлявся у дзеркало, намагаючись розгледти там не сво скривлене дитяче обличчя, а сувору маску, за якою нхто не побачить стинного нося нанокостюма - не морського пхотинця, а звичайного школяра, якому не пощастило народитися обдарованим. Бажання було настльки сильним, що вн сам не помтив, як на тренуваннях став вкладати у сво удари бльше сили, застосовувати звичн для Того тла прийоми, за що постйно отримував догани вд наставниц... Одного разу йому навть привидлося, що на обличч проступила шестигранна текстура нанокостюму. Та як би вн потм не придивлявся, нчого не змнилося. Вн навть ходив перевритися в медичне крило, але цлитель помтив лише загальну виснаженсть та ознаки недосипання.

Декада. Ось уже бльше декади вн бродить цим проклятим мстом! Кожно ноч, лягаючи в сво лжко, вн потрапляв у божевльний свт, в якому доводилося виживати. Те, що вн ранше сприйняв за сон, насправд виявилося нав'язливим кошмаром. Настльки реалстичним, що хотлося пустити соб кулю в лоб! Одного разу вн так зробив. Мало того, що не допомогло, так ще й довелося терпти неймоврний бль, доки дрка в голов затягнеться. Ви колись уявляли соб, що ма вдчувати людина, якй довжелезною шпицею проштрикнули наскрзь око й дряпають кнчиком по внутршнй поверхн черепа? У Цереса такий досвд тепер .

Так вн думав ранше. Зараз же кожна нч сприймалася ним як чергова пригода. Так, було боляче, непримно, нколи хотлося лзти на стну вд безвиход, але це було ЖИТТЯ! Тут вн вдчував себе справжнм. Вльним!

Ось зараз, добираючись до легендарного Grand Central, вн з задоволенням дивився на шокован обличчя солдат, коли прямо з повтря виловив одного з цефв, натренованим рухом розск м'яке тло уздовж спини, випускаючи назовн гидк тельбухи, на яких послизнувся нший молюск, за що отримав ногою крзь голову. Вдсутнсть бльшост моральних обмежень - ось що приваблювало Цереса в такому житт. В якомусь сенс вн навть почав отримувати насолоду вд безкнечно бйн. дине, що псувало йому настрй - надто вже часто вн не встигав врятувати свох супутникв. Тому уся його подорож проходила в самотност.

'Краса, це коли нема нчого зайвого' - так звучить давня мудрсть одного тутешнього народу. У вйн Церес теж бачив свордну красу. Тут не було мсця для сентиментв, почуттв, нтриг... Тут кожен був собою. Таким, яким вн насправд. якщо людина тут проявляла почуття - значить у не було достатньо сили, аби захистити та зберегти х. У Цереса така сила була. справа тут навть не у костюм, хоча вн теж зграв у трансформац школяра чималу роль. Змнилася його свдомсть. На другий план вдйшли ус страхи й фоб. Змнилася флософя життя. Вже одного цього було достатньо, аби перетворити забитого хлопчика в запеклого вуличного бйця. Та й сам вн уже втомився постйно боятися. Спочатку Тайто шов уперед тому, що просто не мав ншого вибору. Йому довелося переступити через себе. Потм зробити це ще раз. ще раз, ще... Вн навчився боротися з страхом, а коли зрозумв це - довго смявся над собою. Кажуть, що не бояться лише дурн та божевльн. Страх, це нормальна людська реакця перед невдомим. Але який сенс боятися, якщо ти оце невдоме вже не раз пережив пзнав? Вн сам перекував свй страх в обережнсть.