Яструб — людина, яка розв'яже будь-яку проблему або закриє борги та забезпечить перемовини між силами кримінального світу. Він може прорахувати все на три кроки наперед і заготовити сім варіантів дій…
Але навіть він уявити не міг, що одного дня йому на голову впаде дівчина! Буквально. А потім вона ж врятує його життя… ціною власного здоров?я. І стане для нього цілим світом.
Ніколи в житті Яструба не було ще настільки неоціненної та коханої людини!
Та чи готовий він дізнатися правду, коли настане час скидати маски? І чи витримає вона його навіжене, непримириме кохання, сповнене образи?
#злочинець_та_поліцейська
#гумор
#емоції_на_межі
1
— А-а-а! Грані аспиди!
Удар був відчутним, та він вправно зреагував… Руки схлюпнулися вчасно та надійно, немов кайданки. Проте крик такий, що в нього аж вуха заклало!
Щоправда, все одно рухнув через інерцію. Благо, що у сніжний замет, міцно стискаючи волаючу від переляку… дівчину.
Попри ситуацію, він такого не очікував. Ще ніколи на Яструба дівчата з неба не падали! В буквальному сенсі, як сніг на голову!..
Снігу, до речі, також насипало разом з нею чимало! Крижаний холод колов у волоссі, за коміром сорочки та у роті. Оце вже наївся!
Десь поруч шалено заходився гавкотом собака, якого тримали його люди. Треба підійматися. Але в голові аж дзвенить… Давненько з ним такого не ставалося.
— Босе? — запитався Арсен, керівник його охорони. — Ви як? — підскочив.
Та Влад не встиг відповісти підлеглому.
– Їдять тебе мурахи! — гаркнув від душі, коли гострий лікоть вгвинтився йому під ребро. Навіть пухка куртка дівчини не пом’якшила удару.
— Вибачте! — вона заметушилася на ньому ще активніше…
От ніколи не любив позу, коли жінка зверху, ага. Зараз тільки більше переконався. Волів сам контролювати дійство.
Хоча мова ж не про секс. Хіба про те, що йому всю самоповагу, авторитет та голову витрахає зараз оце «чудо небесне»!
Бляха! А навколо ж його люди. Та й десь тут поруч потенційний замовник, на зустріч з яким і приїхав Влад… Що там від репутації Яструба залишиться, коли всім навколо розтрублять, що він рятує дівчат та звірят?
І тут, ніби всього іншого було недостатньо, йому на обличчя стрибнуло щось мале, пухнасте та до біса дряпуче! Вилицю обпалило гострим болем!
— Йой! Ні! Тримайте його! — заволала дівчина.
Мала ж скотиняка тільки жалібно занявкала, гарцюючи на його обличчі.
Влад міцно примружив очі… захищаючи хоча б зір від кошеняти, яке вже й так на ньому своє тавро залишило.
«Чим він має його тримати, цікаво?!», — хотілося поцікавитися, якщо обидві руки зайняті нею? ЇЇ ж ловив… — «Таке відчуття, ніби бог його за щось наказує, от чесне слово.»
Але ж хіба Яструб на таке заслужив? Ясно, що не святий, ніколи й не прикидався. Але ж жив за поняттям совісті та честі… Просто своєї, трохи модифікованої під обставини. Проте не переходив основних, базових якихось правил, які сам давно для себе встановив.
— Ти ціла? — поцікавився, коли дівчина все ж вхопила свою тваринку.
— Так! Лише завдяки вам! — трохи все ж знітившись, відгукнулося ось ця чудасія.
— То може ти з мене вже злізеш? І кота свого забереш? — прозоро так натякнув Яструб, зараз взагалі не схильний до дипломатії чи інтриг.
Хотілося простого людського — щоб з нього злізли та дали самому видертися з крижаної кучугури…
Ха-ха! Мабуть, ось вона старість — на нього впала принадна дівчина, а Влад бурмотить собі, немов старий дідуган. Охрініти! Докотився! Ще й цей собачий гавкіт поруч… у голові дзвенить!
— Так! Так, звісно! — дівчина завовтузилася, тепер заїхавши йому коліном по стегну.
Влад глухо видихнув лайку крізь зуби, та міцніше стиснув щелепи. Дякувати долі, що не в пах, вочевидь.
— Вибачте! — мільйонний раз пробурмотіла дівчина, та таки скотилася з нього вбік, намов куль з картоплею.
Бо ж обома руками своє дорогоцінне кошеня до грудей притискала! Ну ти диви! До нього пієтету біло менше, а Влад їй життя врятував, поміж іншим! Ну або пару кісток, як мінімум.
Але він промовчав і замість обурення, сам підскочив зі снігового замету, струшуючи сніг. Штани та піджак потроху просочувалися вологою. Бляха…
— Ти б тримала своє кошеня міцніше. Або хоч на повідець садила, як воно так гасає по деревах, — порадив від душі, струснувши головою, щоб позбавитися снігу у волоссі.
А дівчина раптом завмерла та якось винувато витріщилася на нього. Влад аж скинувся. Щось смикнуло…
— Оу… Ні! Воно не моє, — ховаючи кошеня у куртку, пробурмотіла так, що він ледь почув. — Просто побачила, як мале від собаки ховається. Шкода стало, ото й полізла…
— Що?! — Влад уставився на неї, як на навіжену, забувши на мить про те, що в нього купа справ і вже нема коли базікати з усілякими пришелепкуватими. — Ти може головою вдарилася десь раніше? — хмикнув, саркастично підсмикнувши…
Але рівно до того моменту, як помітив, що на щоці дівчина та на скроні таки дійсно є синець. І він точно не свіжий! Вже пару днів цвіте, гарантовано…
Ну ти диви, як у воду дивився…
Курво! Не варто було відкривати рота. Він це знав. Не варто було взагалі підходити до цього сраного дерева і відганяти пса!
— Бляха… Що в тебе на обличчі?! — аж просичав.
Взагалі ж не його справа! Але Яструб не переносив, коли хтось ображав жінок. Для нього це було тригерною точкою. Планка в голові якась падала, роблячи його геть навіженим!.. А все, що знаходилося на його території, автоматично підпадало під знову впливу Яструба, дідько!