Дівчина від його питання немов наїжачилася, скинулася вся. Примружилася, подивилася на Влада з-під брів. Схоже, вона теж вважала, що то не його то грана турбота. Ну сюрприз, мала. Не так сталося, як гадалося!

І все ж…

— То нічого. Вдарилася. Дверима. Вночі не побачила, що відкриті… — пробурмотіла крізь губи, які підібгала. — Яка вам різниця?!

Ага. Гарне питання. А відмазка в неї — взагалі ніяка. Класика, трясця!

І у нього взагалі часу зараз немає! А ще те довбане кошеня нявчить. І собака, якого ледь вгамували, знову дуріти починає…

А Яструб стоїть та дивиться, тільки зараз помітивши, що вона, мабуть, старша, ніж йому на перший погляд здалося.

Надто очі дорослі. І видно по тих, що бачила чимало… геть не добра! Ото й полізла до звіряти, рятувати.

Ясна холера!

— Ще раз запитую, звідки синець? — рівно повторив. Але так, що його хлопці витягнулися навколо, підібравшись.

А цій — хоч би хни! Просто стиснула щелепи, він бачив ті лінії, та висунула вперте підборіддя вперед. Хм… цікаво.

— Арсене, її — до нас. Обігріти, напоїти чимось смачним, нагодувати, поки я зустріч проведу, — звелів помічнику. — Нема в мене зараз часу ще й з цим розгрібатися.

І, проігнорувавши витріщені очі дівчина, а також її обурене:

— Гей! Постривайте, за яким правом?!

Пішов нарешті до входу у будівлю, куди й тримав напрямок десять хвилин тому, поки не побачив цю чудасію на дереві та шаленіючого знизу собаку. Стосовно виконання наказу не переймався. Від Арсена не втече. Та й скоро зрозуміє, що Яструб сам собі права встановлював та розширяв. Виходячи виключно зі свого розуміння та побажань. Таке життя, мала.

Але їй точно його стерегтися не варто. Та то їй вже хлопці пояснять.

— Пане Владиславе, проходьте, прошу! — адміністратор цього офісного центру, кинувся до нього ще до того, як Яструб наблизився до дверей.

Після торішнього факапу, коли на «дружину» Влада та їх потенційного партнера було скоєно напад в офісному центрі іншого «колеги», Яструб довіряв лише собі та Варвару… Тому самому новому партнеру, який у підсумку увів у нього «дружину», падлюка!

Ні, не мав претензій до Жені. Вона заслуговувала на щастя. Та й між ними ніколи насправді нічого не було, окрім якихось теплих, родинних почуттів. Колись він її врятував та щиро любив, немов сестру. Дав статус, аби захистити, та радів, що тепер вона з коханим чоловіком та народила дитину. Але от економічною складовою їхнього бізнесу Жені тепер не вистачало часу займатися, а вона в тому була збіса вправна!

Отже, Владу знову доводилося самому тягнути все.

І хто тут винен, як не Тимур (Варвар), га?! Хіба не він відправив його головного економіста у декрет? Але й не враховувати того, що сам Варвар впахував тепер за двох — не міг. Так що то було більше буркотіння подумки.

Так ось, саме тому тепер всі зустрічі Яструб призначав на об’єктах, які належали йому особисто, або Тимуру.

Почекайте-но…

— Давайте піджак в очисник? — запропонував адміністратор будівлі. — Ми зараз все швидко виправимо та підсушимо. А вам приготовлять новий костюм. Кава вже подана, — тараторив адміністратор, підлаштувавшись під його кроки.

Але Яструб лише різко кивнув головою. А сам розмірковував над питанням, а як саме на його, трясця, території, опинилася ця дівчина?.. Дідько, не дізнався, як її звуть! Добре, потім.

Де охорона була, га?

Ні, не закритий об’єкт, але ж мали засікти оте неподобство, що творилося! Що це за підхід?! Треба буде Арсена напружити, щоб всім муштру влаштував. Розслабилися тут!

Ну і з дівчиною побалакати. Таки щось у ній було загадкою, яку мозок намагався розгадати.

Все пішло геть не за планом! І Василина зараз дійсно не знала, як то все тепер буде. Але, здавалося, те, що Яструб звелів своїм людям її забрати, підтверджувало її дії.

Розрахунок був трохи зухвалим, це факт. І її керівник той… не те щоб схвалив. Яструб був надто небезпечною персоною, аби настільки «в лоб» намагатися проникнути у його святиню.

Її майже всі застерігали. Але Вася таки наважилася на свій страх і ризик. Бо деякі факти та джерела, які надавали їй інформацію, стверджували, що є у Яструба одна слабкість. Чи не єдина точка найменшого опору, куди варто націлити весь удар — він був граний лицар в тому, що стосувалося жінки у біді!

І, вона сама собі досі не вірила, та схоже — це таки дійсно спрацювало, еге ж?! Бо Вася таки сидить в одному з крутезних позашляховиків цього чоловіка, якого всі вважають одним з найвпливовіших людей кримінального світу столиці. До того ж — п’є каву з печивом, які їй купили його охоронці… Отетеріти можна!

Мабуть, єдиний, хто їй повірив би — їх програміст, який непогано знався на аналітиці. Власне, саме він, Степан, і підтримав план Васі. Чи не єдиний у відділку.

Вони цікавилися Яструбом давно, та все ніяк не могли на хоч якусь адекватну інформацію по ньому вийти. Рік тому їх навіть загальмували та звеліли зупинити розслідування… біс його знає чому. Та керівник Васі потроху таки копав, ну і їх підбивав. Аж надто цікавою була постать Владислава, аби просто закрити на нього очі. Надто багато ниточок немов тягнулися до нього звідусіль та… неначе розчинялися у повітрі, не досягаючи чоловіка на якихось пару кроків, дідько! І їм реально не вдалося його прив’язати до жодної справи, жодної обґрунтованої підозри! Як він так викручувався?!