При палкому бажанні, Яструб навіть міг розкопати «її сімейну» історію, та те, як Вася «сиротою» стала при живому батькові, який потім таки в алкогольному угарі сконав.

Все було продумано, з паперовим та цифровим слідом… Та біда в тому, що зараз, дивлячись у темні, зосереджені та трохи роздратовані, здавалося, очі Яструба, Василині стало лячно. Страшно до дрижаків, що він її наскрізь бачить! У саму душу заглядає, підозрюючи підставу.

І хоч це було майже неможливо, бо всі ризики зважені та прораховані… почало внутрішньо підкидати.

Дуже незвичне відчуття власної невпевненості. Капець!

Вона такого з третього класу школи не відчувала, здається, коли її оточили троє місцевих шестикласника-хулігана, збираючись кишенькові гроші забрати. А вона слабачкою бути не звикла. От тоді Вася теж такий присмак страху відчувала. Але ж не відступилася — полізла у бійку зі старшими хлопцями.

Порвала светра, їй розбили нижню губу та в око поцілили… Але вона свої гроші нікому не віддала. Та й сама добряче тим довбням всипала. Ха! Знала болючі місця… Зате після того її до випускного всі десятою дорогою обходили, як навіжену. Ну а Васю то влаштовувало. Та й вмовила батьків її на боротьбу віддати, тренувалася.

Саме тому, вона й зараз висунула вперед підборіддя та не відвела погляд, попри непевність та страх. Бо хижаку не можна показувати переляк. Ніколи.

Проте і зуби шкірити — не варант, коли навпроти точно сильніший.

— Василина, — зронила, притиснувши до себе міцніше кошеня.

Його тепле тільце чомусь давало незвичне відчуття підтримки.

У Яструба очі округлилися.

— Як?! — нахмурився він, наче не повірив.

— Василина, — таки трохи спалахнула, повторивши напружено.

— Охрініти! Оце тебе батьки не любили… — пирхнув цей… довбень!

— Між іншим, це старовинне ім’я, і походить від візантійського Василевс, тобто — «цар». А жіночий варіант — «цариця»! — не втрималася, огризнулася Вася, скинувши вперту голову.

Оце буде їй ще «решала» щось стосовно імені чи батьків казати, дідько!

А Владислав те роздратування її вловив, здалося. Подивився уважніше та хмикнув. Куточок його рота смикнувся, ніби чоловік ледь стримав сміх.

— Ну… це ж докорінно все змінює, ясна річ! — його голос просто вібрував веселою іронією. — І як це буде скорочено, царицю? Вася? — у його очах виблискував неприхований регіт.

— Можна і «Вася», якщо увійдете в наближене коло! — і не подумала скинути градус вона. Схоже, цьому хижаку подобалося, коли не стелилися. — А вас як звати? — натомість заломила брову.

Ну, Вася звісно знала, але ж не мала права то демонструвати.

— Владислав. Але для тебе, Васю — можна й Влад. Або Яструб, — таки розплившись у широкій посмішці, клацнув язиком чоловік, ясно давши зрозуміти, що чхати він хотів на її дозволи.

Сам визначає, хто і що для нього собою являє.

— З таким ударом правою — заслужила привілей! — таки реготнув, знову щелепу розтерши.

Здивував… Оцим настроєм, тоном, підходом. Не такого очікувала.

— Я дійсно не хотіла, — їй реально стало незручно. — Воно автоматично…

— Та нормально все. Розумію, — махнув рукою Влад, як закликаючи її не париться. І це теж було дивно. — Займалася чимось з бойових? — глянув з цікавістю.

— Так, — вони це додали в легенду, бо були дані, що й Влад полюбляє тренування й спаринги, а значить, відчує професійний стиль. — Ходила майже до дев’ятнадцяти. Вигравала змагання… та й потім… доводилося, — уставилася на свої коліна, бо тут починалася легенда. Ну й настрій в неї точно не мав бути ейфорійним.

— Куди ми їдемо? — замість того буркнула Вася. Як би згадавши, що за тією самої легендою вона не дуже то має прагнути до оточення Яструба пробратися.

Це капітан СБУ туди нагострилася, а не ось ця дівчина, що вже чимало поганого у житті від чоловіків отримала. Треба б поводитися відповідно. Та й вияснити не завадить.

— До мене, — наче й рівно хмикнув Влад.

Та от дивився при тому дуже уважно, відстежуючи її реакцію. І Вася розуміла, що не має права його розчарувати. До того ж… трохи таки здивувалася. Вона була готова, що Яструб зацікавиться її долею. Власне, на те і працювала. Але ось так зненацька незнайому людину до себе тягти?..

А тому напружено зіщулилася, притиснувши кошеня до себе, різко відсунулася до дверей, ніби на ходу збиралася вистрибнути, та скинула підборіддя! І власний подив тому лише допоміг.

— Спокійно, мала… — чоловік помітив все. — Трясця, вибач, але не можу тебе Васею називати, то для мене якось занадто. Асоціації не ті, — раптом реготнув Яструб. — Позатим, слово даю, що тебе не трону та не скривджу, бойова ти царице, — він навіть скинув долоню, немов посилюючи свої слова. — Та й силою твого удару — вражений… у всіх сенсах, — ще одна широка посмішка.