Але… яка різниця, як очікувати того граного Яструба? Та й скільки він ще буде відсутній? Може, вона й має право перепочити. До того ж її легенді це також не мало завадити, здавалося…

Дві години перемовин — мабуть, трохи занадто після такого початку дня. Особливо, коли вилицю досі пече від подряпин. Бляха!

Яструб навіть уявити не міг після всіх своїх спарингів по життю, бійок та колотнеч, куди встрявав, після купи спроб його фізично усунути, — що довбані подряпини від кошеняти можуть спричинити стільки дискомфорту! Якась кара небесна прямо!

І це точно не покращувало ні настрій, ні бажання розбиратися в ситуації того типа, який сидів навпроти.

Добре, що хоч перевдягнувся в сухе та зміг перекусити за цей час, взявши паузу на «обмірковування». Це хоч трохи, а поліпшило настрій… Ну і перспективу для цього довбня, який шукав його допомоги. Бо після того, як вислухав запит — хотілося послати на хрін, і може ще навіть парою влучних пострілів по п’ятах прискорення додати. Наштукарять самі, а потім біжать до нього, аби розрулив, дідько! А подумати заздалегідь, коли лізеш до одного з найвпливовіших авторитетів, у якого взагалі гальма не працюють — слабо було?!

Ну бляха! Ну всі ж знають про репутацію Демона! От якого милого було взагалі до нього лізти?! І з чого б тепер Владу ризикувати власними відносинами з цією, геть непростою людиною, та повагою, яку Демон до нього має?! Заради кого?

Тут ще точно треба зважити, чи братися за таку справу, хай скільки цей тип пропонує заплатити. Справа тхнула. І не було жодного бажання туди влазити.

Загалом, Влад не звик страждати від меланхолії, депресії, сумнівів, чи що це в біса взагалі таке на нього накотило раптом?! Він звик керувати ситуацією навколо, своїм настроєм та самою реальністю, дідько!

Бо саме Яструб міг залагодити та врегулювати будь-яку ситуацію! Частіше за все взагалі без зброї! За це його й поважали, тому й досягнув таких висот, граний фіксувальник!

Але сьогодні його щось все більше смикало та дратувало… починаючи з того незрозуміло дівчиська, що рухнуло Владу на голову зранку. І розібратися в її загадці, яка ж точно була — інтуїція про це просто волала — кортіло куди більше!

— Я зважу все. Відповідь дам за два дні, — кинув коротко, дав знак помічнику, щоб вивели хлопа.

— Але мені треба терміново вирішити ситуацію! — рвонув цей телепень до нього.

Ясна річ, охорона його відразу вклала мордою у стіл. Ага… це вам не гарненькі дівчата з кошенятками, до яких вони не можуть підступитися… Пфф!

От Яструб завжди щиро не розумів таких людей: чи хлоп не допетрав, куди прийшов? Чи недостатньо клепки у голові, аби зважити, хто навпроти?

Не те щоб хтось серйозно цього йолопа загрозою вважав, але ж для суворості варто «гримнути», так би мовити. Аби клепка в голові таки стала на місце. І цей бевзь остаточно зрозумів, у чий бік занадто гучно дихає.

— То йди до Демона сам, як такий борзий та поспішаєш. На хіба до мене прийшов? — хмикнув зневажливо, відкинувшись на спинку крісла та спостерігаючи, як хлопці йому руки викрутили, не дозволяючи розпрямитися.

Достав пачку сигарет, витяг одну. Помічник відразу клацнув запальничкою. Яструб затягнувся та випустив клуби диму в напрямку цього дурня.

— Перепрошую, пане Владиславе… — здається, трохи таки той охолов, познайомившись ближче зі стільницею. — Я просто нервую… Не розраховував, що так все обернеться…

— В тому й біда, що ви всі не прораховуєте власні дії хоча б на два кроки уперед, — клацнув язиком Яструб, знову затягнувшись. — Вільний. Чекай, з тобою зв’яжуться і повідомлять мою відповідь, — махнув охоронцям, щоб вивели цього. А сам повернувся до помічника. — Нехай обід принесуть, — розпорядився, подумавши, що дома в нього зараз одні сигарети й лишилися з харчів.

Степан кивнув та пішов слідом за юрбою.

— Чекай! — раптом згадав Яструб. — Нехай ще зроблять якийсь великий сендвіч та спакують мені його зручно, — звелів, згадавши про ту свою снігову чудасію.

Він точно збирався розгадати її загадку. Чисто для тренування мізків. Але ж не планував додатково дівчину мучити.

Коли через двадцять хвилин, вже у кращому настрої, Влад наблизився до свого авто, охорона так і стояла по периметру, тримаючи все під наглядом. Він кивнув Арсену, який виглядав наче спокійно. Вочевидь, розібрався з охороною центру та вияснив, як і коли дівчина забрела сюди.

Та це послухає потім, коли додому доберуться.

Вказав на авто, як запитуючи, чи дівчина тут. Водій та Арсен кивнули синхронно. І Влад спокійно смикнув дверцята, тримаючи той сендвіч у коробці…