Iбрагiм полiз з тим нагору, роздививсь на секстантi, помiрив глубiнь. Тепер повиходили i другi. Iбрагiм приказував усе iменем отамана. Сагайдачний задеревiв i не мiг з мiсця рушитися, його пiдвели пiд руки i завели пiд помiст. Там його треба було передягти у сухе.

Iбрагiм закинув якiр, бо днiстрова вода пхала галеру взад, до моря.

Тепер запалено ракету. Вона стрiлила високо вгору, полишаючи за собою огняний слiд.

Тим, що плили в байдаках, прийшлося тяжче переживати страшну бурю.

Морськi хвилi кидали байдаками, мов лушпинкою на всi сторони. Хвиля води позаливала судна. Люде, стоячи у водi, мусили держатись цупко борту, щоб їх вода не змила у море. Про веслування не було мови. Лише деколи керманич справляв кермо так, щоб судно не стало до хвилi боком. Кiлька суден розбилося через те, що одно ударило друге. Люде плили по водi, держачись плаваючих дощок, поки не потонули. Нiкому було потопаючих рятувати. Кiлька суден кинула вода на галеру, i вони теж порозбивались зовсiм. Щасливим вважав себе той, кому поталанило добитись цiлим судном у лиман.

Побачивши ракету на отаманськiй галерi, усi охнули з радостi i стали хреститися та дякувати Богу за врятування з цього пекла вiд неминучої смертi. Судна, наповненi по край водою, плили з натугою у те мiсце, де вискочила ракета. Люде стали вичерпувати воду з байдакiв чим попало.

На свiтi ставало щораз яснiше, хоч сонце давно зайшло.

Вiд моря доходило гудiння б'ючих хвиль. Iнколи хвиля порушувала воду аж у лиманi, i вiд цього судна колихались.

Сагайдачний вийшов на палубу галери i приказав плисти далi горi водою. Козаки черпали далi воду i робили веслами, пливучи проти води.

Порушались черепашиним кроком цiлу нiч. Судна були тяжкi i неповороткi, бо годi було усю воду з них вичерпати.

Вже стало свiтати, як добрались до острова, про який говорив потурнак.

Острiв забовванiв здалека, i козаки добували останнiх сил, щоб до нього добратися.

На островi, цiлком пустiм, щойно пробудилось життя, защебетали птицi, заколихались високi дерева. Судна причалили до острова, i козаки стали виходити на берег. Кожний стрясував з себе воду, а далi пороздягались догола, i пiшли з сокирами в лiс за паливом та стали волокти до берега сухi зломи та галуззя. На березi запалали яснi огниська. Повиносили з суден казани, порозвiшували на тринiжках над огнем i стали варити кашу. Пожива була захована в бочках, i тому вона не замокла. Тепер стали викручувати одежу з води i сушили бiля вогню.

Знайшовся на байдаках великий волок, його затягли у воду i набрали стiльки риби, що ледве притягли до берега. Козаки йшли у воду з ножами i келепами, щоб побити пiйману рибу. Пiймали тут сомiв, i осетрiв, i багато дрiбнiшої риби. Витягнули кiлька човнiв на берег, обернули горiдном i на цiм справляли рибу, мов на столi, рубали на куски i кидали у казани.

За той час походжав Сагайдачний по острову i промишляв, як би тут переждати час, поки буде можна вiдплисти додому. При ньому держався Антошко i потурнак, котрий все ще боявся, щоб на нього не кинулись бранцi, бо вони все ще дивились на нього бiсом.

Сагайдачний приказав Жмайловi почислити втрату, оглянути байдаки i поправити, що треба, оглянути мунiцiю i зброю. Вiн наставив Марка обозним.

Люде увихалися, мов мурашки, хоч були голоднi i знеможенi. Щойно, як кухарi зварили їжу, як повиймали з байдакiв коритця i всипали вареної страви, тодi в кожного душа вступила.

По обiдi поклались на травi вiдпочити, опiсля, як просушилась одежа, i поодягалися. Тодi розпочалось стукотiння коло направи байдакiв.

Сагайдачний послав Жмайла з кiлькома човнами розглянути край моря. Треба було незамiтно пiдглянути, де дiлись турецькi судна, чи сторожать лиману, чи, може, пропали в часi бурi.

Жмайло плив, криючись у прибережних очеретах, аж на кiнцi лиману помiтив турецькi галери. Козацькi човни ховалися в очеретах i пiдпливали далi плесами, якi тут були.

Тут побачили, як з одного великого турецького корабля спущено на воду човен, в який залiзло двоє гребцiв i двоє туркiв. Вони поплили горi водою.

–  Ми цих гарненько захопимо, а вони нам вже все скажуть.

Турки минули козакiв i плили далi. Тепер за ними стали козаки пiдкрадатися, все ще ховаючись помiж трощею. Як вже вiдплили вiд моря шматок дороги, Жмайло каже:

–  Чого нам тепер їх соромитися, ми їм тепер заступимо дорогу i - на аркан.

Козацькi човни виплили на чисту воду i подались за турецьким судном, поспiшаючи, щоб його догнати. Турки думали зразу, що це турецьке судно. Лише як наблизилися, пiзнали помилку. Вони завернули свiй байдак, думаючи втекти. З турецького човна показались два дула рушниць. Та в тiй хвилi один весляр пiдняв весло i вдарив турка по головi, а другого штовхнув веслом в груди так, що вiн впав через борт у воду враз з рушницею. Веслярi стали кликати до козакiв: