Муся аж спалахнула від гніву. Ну точно як та-

співчуває Муся.

тусь її!

— Це точно, — сумно зітхає Іполит і промовляє

— Та скільки ж я разів і вам, і татусеві говорила!

з надією: — А ви ж, Мар’є Матвєвно, тут від самого

Слідство має починатися за всією хронологією: до-

початку були. Може, щось цікавеньке помітили. Мо-

пит свідків — передусім, огляд місця злочину — два, же, небіжчика ще при доброму гуморі бачили? Або

збір речових доказів — три.

ще щось таке, що ви завжди помічати вміли?

А ще принцип «Те-Те-Е»: тактика, техніка, експер-

— Може, і помітила, — загадково посміхається Му-

тиза!

ся. — Та тільки нечесно це!

Насупився Іполит:

— Що саме?

— От недарма ваш тато вельмишановний казав,

— Ви сюди, Іполите Вікентійовичу, мене пильнува-

що ви поведені на романах того шарлатана!

ти приїхали, аби до таточка повернути, а я вам так все

— Та це ж не просто романи! — ледь не кричить

і викласти мушу?

Муся, незважаючи на конспірацію, котру сама ж ого-

Хотів було Іполит Вікентійович відповісти, як над

лосила. — Це нове слово в криміналістиці! А відбит-

їхнім столиком голос пролунав:

ки пальців! А методи знаходження! А слідчі експери-

— А ви, панове, куафюр зробити не бажаєте?

менти! А антропометрія! Ох…

Це по залі мосьє Очінь ходить — до себе в ци-

І стишила голос, адже не можна ж так розмов-

рульню, що на пароплаві облаштована, панство за-

ляти з малознайомою людиною! Ще подумають,

кликає.

що вона собі замість чоловіка, мартопляса і пия-

— Скільки берете? — по-діловому запитала Муся.

ка, втіху знайшла. А таке Муся про себе думати не

— П’ятнадцять карбованців асигнаціями!

дозволить.

— Дорого… — каже Муся.

І мовить тихенько, з посмішкою, ніби про погоду

Образився мосьє Очінь, відійшов, бурмочучи:

мова йде:

— Я на Хрещатику більше беру…

— Одне слово, чи хочете, аби я вам допомогла,

— Та що ж ви бажаєте, Мар’є Матвєвно? — про-

чи мені піти?

довжує розмову Іполит.

Іполит Вікентійович теж розчервонівся, надима-

— Зробимо так, — відказує розумниця. — Ви ме-

ється від гордощів.

не лишаєте у спокої до самого кінця подорожі. А я вам

— Я вас не тримаю… — каже ображено.

дещо підкажу, якщо ви мене на місце злочину зводи-

Муся тут же вигляд зробила, що хоче встати та піти.

те і дасте час, щоби я там усе добре огля нула.

Тільки, звісно, нікуди не пішла, адже Іполит Ві-

— Я ж сказав: немає там нічого. Тільки простирад-

кентійович свою руку благально на її поклав.

ло зібгане. А небіжчик уже давно в «льодах» лежить.

Здолав таки гордість.

Що там роздивлятися?

А Муся саме на те і розраховувала!

88

89

* * *

— Не інакше як собака тут був… — ніби міркує вго-

Нарешті трапилась нагода все спокійно розди витися!

лос Муся.

З Іполитом Вікентійовичем зробити це найпро-

— Собака? — дивується Іполит Вікентійович.

стіше. Він тут — офіційний представник поліції, ні-

— Ну не сам же собака! — каже Муся і на стіл вка-

хто не заважатиме.

зує. — До того ж навряд чи став би він з собакою на

Навіть нахаба напарник десь по палубі гуляє ра-

брудершафт пити.

зом з усією публікою.

Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на

У коридорах тиша, така, яка вночі була.

банкетку поклала (так само у доктора Шерла його ге-

Іполит відчинив двері каюти ключем, котрий йо-

рой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби

му капітан дав, чемно пропустив Мусю вперед.

вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито

А тій тепер багато не треба — лише дещо пере-

сам до всього дійшов.

вірити, те, що під наглядом «чоловіка» не встигла.

— Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хо-

Перевірити — і те, що вважає за потрібне, Іполиту