такий самий, про який Іполит Вікентійович доповідав

щодо вбитого інженера.

На столі (так само!) — відкоркована пляшка з ви-

ном і два бокали. Один — з надколотою ніжкою, ніби

його хтось спересердя поставив.

На спинці крісла — сюртук. А що там біля ніжки ди-

ванчика-канапе?

Пляма якась…

Не встигла роздивитися, як офіціант першим опам’я-

тався, заквоктав:

— Ой, біда яка! Як же це?! Що тепер робити?

Капітан до дверей кинувся — аби зачинити, щоби

раптом пасажири нічого не побачили, а в дверях уже

Мусин напарник топчеться.

Принесли чорти!

Певно, теж уже спати йшов.

Входить нахабно, мов хазяїн.

— Що тут відбувається, панове?

Побачив мертвого посла, підбіг, схилився, на шиї

артерію намацав і каже:

— Та він мертвий! — і до Мусі обернувся: — А ви,

рибонько, тут яким чином?

— Я вам не ри… — було розгнівалася Муся та

вчасно язичка, прикусила, питає: — А ви?

— Я вас шукав, — каже напарник. — А що тут ста-

лося, капітане?

Капітан увесь біліший за біле, шепоче:

— Панове, благаю, не треба галас вчиняти! Пер-

ший розважальний круїз! Гості не повинні дізнатися!

Благаю!

— А що ви пропонуєте? — питає Олексій, роздив-

ляючись небіжчика.

72

73

— У нас тут один… поважний пан на причалі під-

Ручку в лікті зігнув — Мусі подає.

сів — якраз у цих справах: слідчий з розшукового від-

Нічого їй не залишилось — просунула туди свою,

ділу. Я йому доповідь представлю! А гостям, благаю, як і годиться порядній дружині.

ані слова. А не то всі на наступній зупинці ж повтіка-

Вийшла, мов голодна після ситної вечері: багато

ють! Компанія і без того у боргах…

чого розгледіти не встигла.

— Що ж, — поважно відказує Олексій, — у цьому

Тут би по килиму з лупою поповзати та з колбочки

є сенс. Тільки тіло треба звідси винести — чотири дні

графіт на бокали та стіл посипати, ех…

воно не витримає на спеці…

Але нічого не поробиш — пішла покірно.

— Так, так, — киває капітан, — ми його до льодов-

* * *

ні віднесемо — там у нас м’ясо, ох, вибачте, зберіга-

ється…

…Стоїть «Цариця» посеред Дніпра, майже не ворух-

— Добре, — каже акторчук і тим огидним тоном,

неться — на ніч двигуни вимикають, щоб гостям гар-

котрим із Мусею розмовляв, додає: — Тільки ви вже, ніше спалося.

пане капітане: послуга за послугу!

Вікна згасли.

— Що ви хочете? — нашорошився той.

У каютах тиша.

— Супружниці моїй — кожен вечір пляшчину шам-

Лише в одній робота кипить: режисер з операто-

панського до каюти. Раз. А мені — горілочки… Два.

ром плівку проявляють. Адже до їхніх обов’язків вхо-

Муся презирливо чмихнула, от же ж хамло!

дить пасажирів фільмою розважати. Треба прояви-

— Як скажете, пане акторе! — каже капітан і до офі-

ти, до ладу привести.

ціанта: — Чув? Щоб так і було! І нікому — ані гу-гу!

А так усе тихо.

Офіціант закивав і почав пляшки і бокали зі столу

Хіба що нечутно прочиняються двері до каюти по-

збирати.

сла Вільгельма фон Айзена, на яких табличка висить: Муся аж скрикнула:

«Не турбувати!».

— Нічого не чіпати!

Хтось заходить.

Усі троє так і завмерли від несподіванки. А Муся

Свічку запалює.

зніяковіла і додає спокійно:

Небіжчика вже немає: «в кризі» спочиває з миром.

— Ну… От я у доктора Шерла вичитала, що… що на

Тільки шовкове покривало зібгане там, де тіло лежало.

місці злочину треба залишати все як є. До… до з’ясу-

Пірнають чиїсь руки по кишенях його сурдута —

вання обставин.

і опа! — виринають з уловом: перснем діамантовим.

— Це вона модного письменника начиталася, —

Тим самим, яким княжна Анастасія увечері хизу-

поблажливо пояснює Олексій капітану. — Але в цьо-