рист подає руку «тій шльондрі, що в халаті до столу

Схилився, аж вдвічі в попереку склався.

вийшла», співчутливо Мусі киває, як товаришці по не-

Ще не вистачало, аби публіка подумала, що вони

щастю.

знайомі!

А Олексій дійсно веде чарівну Ванду через зал,

— Сідайте і мовчіть! — крізь зуби мовила Муся.

сміються.

Іполит покірно присів навпроти.

Мусі нічого не лишається, як нещасну з себе вда-

— А вас як сюди занесло? — не ворушачи губами,

вати.

пробурмотіла Муся, мов факір-черевомовець.

Аж шансоньє не витримав, підійшов, схилився над

І, посміхаючись фальшивою посмішкою, голосно

світлою голівкою і картаво каже:

додала, щоб усі чули:

— Чарівнице, не будьте такі печальні…

— Прошу, прошу, тут одне вільне місце! Дуже при-

Муся подякувала, руку простягнула для поцілунку.

ємно. Кави?

84

85

Накидала йому в тарілку все впереміж, що на сто-

— Яке розслідування?

лі було, — цілу гору.

Інокентій губи серветкою витер, але не опускає її,

— Мар’є Матвєвно… — розгублено каже Іполит.

так и тримає біля обличчя, щоб іншим не чути і не вид-

— Мовчіть і жуйте! — наказує «Мар’я Матвєвна».

но було.

— А-а-а-а, розумію, — нарешті змовницькі каже

Каже страшним голосом:

Іполит. — Конспірація?

— Учора вночі тут убито німецького посла Вільгель-

— Саме так. Так навіщо ви тут? Тільки голосно не

ма фон Айзена!

кажіть.

— Ой, — скрикнула Муся, — невже? Та що ви ка-

— Мене, Мар’є Матвєвно, тато ваш шановний сю-

жете?!

ди відкомандирував, — тихо каже Іполит, — з метою

Зрадів Іполит, що вогник в очах панянки помітив,

повернення вас до родинних пенатів.

любив він цей вогник до нестями.

— Як же ви викрутаси у словах полюбляєте, Іполи-

— Так. Убитий. Ножем у спину! У власній каюті!

те Вікентійовичу, — посміхається Муся. — Сказали б

— І що ви збираєтесь робити? — не згасає вогник

просто: вистежити і… і — до клітки!

в очах чарівниці.

Насупилась, серветку зібгала.

— Ох, Мар’є Матвєвно, не спокушайте! — благає

— Але знайте: не вийде!

Іполит.

Іполит поважно покашляв у кулачок.

— Ну, Іполите Вікентійовичу, ну, голубчику, — про-

— Можливо, — каже, — адже нині обставини зміни-

сить Муся, згадавши, що вона тут ще й в якості актри-

лися. Маю тут перебувати. За службовим обов’язком!

си харчі відпрацьовує. — Ви ж мене знаєте — я лише

І все ж таки, з вашого дозволу і за велінням татуся ва-

на користь справи питаю!

шого, попильную, аби з вами лиха ніякого не сталося.

— Знаю, Мар’є Матвєвно. І ваш розум високо

— Якого ще лиха? Я сама собі раду дам, — зневаж-

ціную. І якби долі було б завгодно… об’єднати наші

ливо скривилася генеральська донька.

серця…

А потім із цікавістю зиркнула:

Але все те Мар’я Матвєвна повз вуха пускає, лише

— А «за службовим обов’язком» — це що означає?

нетерпляче питає:

Одразу помітила, що Іполиту Вікентійовичу і само-

— Ну?!

му кортить розумній панянці, яка не раз добрі пора-

Певно, ще не час свататись, печально понурився

ди давала, поділитися.

Іполит: вогник в очах панянки згасає, треба його зно-

Але завагався.

ву розпалити. Каже:

— Та кажіть уже! — нетерпляче наказує Муся.

— Ну, оглянув я місце злочину. Складно все. Ніж —

Набрав Іполит таємничого вигляду і поважно каже:

столовий… — Покрутив у руках свій. — Тут їх хоч

— Розслідування треба провести. Сам капітан до

греб лю гати, всі однакові. Слідів — ніяких. Каю та

мене звернувся, та й з берега наказ надійшов.

як каюта…

86

87

— Ну, за це тато вас по голівці не погладить, —