Коли Зедд торкнув за плече Річарда, той залишився нерухомим.

— Вибач, мій хлопчику. Я бачу, тобі довелося нелегко.

Річард кивнув, дивлячись у темряву.

— Я вбив людину чарівним мечем.

Зедд, помовчавши, відповів:

— Я знаю. Я впевнений, ти не міг вчинити інакше.

— Ні, — прошепотів Річард, і видно було, що йому важко говорити. — Я не можу так сказати. Мені-то здавалося, що я захищаю Келен. Я ж не знав тоді, що вона сповідниця. Але я сам хотів вбити, і мені було навіть приємно це зробити.

— Тобі тільки здалося. Це все через магію.

— Не впевнений. Я сам не знаю, що зі мною відбувається.

— Річард, вибач, якщо тобі здалося, що я злий на тебе. Я злився на себе. Ти діяв правильно, це у мене нічого не вийшло.

— Про що ти?

— Давай сядемо, — запропонував Зедд, — і я розповім вам з Келен, в чому справа.

Зедд підняв миску, немов розглядаючи її, і знову опустив.

— Боюся, що справи наші погані, — сказав він.

Річарду на язик просилося глузливе зауваження, але він промовчав. Він тільки запитав:

— Так що сталося? І як твій план?

— Мій план, — почав Зедд, сідаючи і невесело посміхаючись, — полягав у тому, щоб зупинити Даркена Рала, не стикаючись з ним прямо і не піддаючи вас небезпеці. Ви з Келен не повинні були вплутуватися в небезпечні події, а решту я б взяв на себе. Але, можливо, тепер у нас немає вибору, і робити можна тільки те, що робите ви. Я не розповів вам все про скриньки Одена, тому що тоді це було ні до чого. Це стосувалося тільки мене. — Він подивився на них, в очах його на мить спалахнув гнів і знову пропав. — Але тепер все це, здається, не має значення.

— Що ж таке нас не стосувалося? — Запитала Келен, відчуваючи, що теж злиться. Їй, як і Річарду, не сподобалося, що вони опинилися в небезпеці, про яку їх не попередили.

— Бачите, — продовжив Зедд, — ті три шкатулки, як я вже говорив, потрібні кожна для своєї цілі. Але при цьому треба знати, яку відкрити. Ось все, що мені відомо. Детально про це розказано в одній книзі — Книзі Зниклих Тіней. Вона містить настанови, як поводитися зі скриньками. Я був її охоронцем.

Річард напружився. Йому здалося, що ікло зараз зірветься з його грудей. Він ледве міг дихати.

— А ти знаєш, яка з шкатулок для чого потрібна? — Запитала Келен. — Яка послідовність?

— Ні. Я тільки охоронець, а всі відомості — в Книзі. Сам я її ніколи не читав. Вимушено. Відкрий я Книгу, виникла б загроза поширення цього знання. А воно не повинно поширюватися, це було б дуже необачно. І я не робив цього. Я хранитель багатьох книг, але ця дуже важлива.

Річард зрозумів, що слухає з широко розкритими очима, і постарався надати своєму обличчю звичайного виразу. Все життя він сподівався зустріти хранителя Книги, а тепер виявилося, що це Зедд! Він був вражений.

— Де зберігалася Книга і що з нею сталося? — Поцікавилась Келен.

— У моєму замку, в Ейдіндрілі.

— Ти був там? — Запитала Келен з занепокоєнням. — Як там справи?

— Справи там погані… — Зедд відвів очі. — Там вороги.

На очах у Келен з'явилися сльози.

— Не може бути!

— Боюся, що так. Справа серйозна. Але принаймні я дав чужинцям деякий урок, — додав він ледве чутно.

— Капітан Ріфкін? Лейтенанти Деліс і Міллер? Внутрішня гвардія?

Зедд мовчки кивав, поки вона перераховувала імена. Келен притиснула руки до грудей і глибоко зітхнула. Хто б не були названі люди, видно було, що новина ця дуже засмутила її.

Річард подумав, що йому треба щось сказати, щоб впоратися з власною розгубленістю.

— А що це за замок?

— Це притулок, надійне місце, де чарівники зберігають речі, необхідні в роботі, такі, як книги пророцтв або навіть більш важливі книги заклинань і настанов з магії, на зразок Книги Зниклих Тіней. Там же зберігаються і інші чарівні речі, як, наприклад, Меч Істини. Замок цей запечатаний чарівною печаткою, так що ніхто, крім чарівників, не може туди увійти. Принаймні так завжди вважалося. Але хтось туди увійшов. Як він при цьому не загинув, незрозуміло. Мабуть, це був сам Даркен Рал. Напевно, він і взяв Книгу.

— Може, це був і не Даркен Рал, — сказав Річард, напружившись.

Очі Зедда звузилися.

— Якщо це був не Даркен Рал, то просто злодій. Дуже розумний злодій, але все ж злодій.

В роті у Річарда пересохло.

— Зедд, я… Ти думаєш, ця книга, Книга Зниклих Тіней, допомогла б нам зупинити Рала? Не допустити, щоб він дізнався, що йому потрібно, про шкатулки…

— Як я говорив, — знизав плечима Зедд, — я не відкривав Книгу. Але, наскільки я знаю з інших чарівних книг, вона може допомогти тільки тому, у кого перебувають шкатулки, але не може допомогти кому б то не було зупинити цю людину. Однак Книга напевно принесла б нам користь. Я хотів просто взяти її і знищити, щоб Рал не дізнався, що там написано. Тепер, коли Книга для нас втрачена, нам залишається тільки дістати останню шкатулку.