— Але чи може Рал відкрити шкатулки, не маючи Книги? — Запитала Келен.

— Він знає стільки, що напевно зможе це зробити. Але він все ж не знає, яка послідовність, та, що потрібна йому.

— Ну, з Книгою або без Книги, він швидше за все відкриє скриньки, — сказав Річард. — Якщо він цього не зробить, то загине. Втрачати йому нічого. Навіть якщо б ти знищив Книгу, він все одно повинен буде це зробити. Принаймні, у нього є шанс зробити правильний вибір.

— З Книгою він би знав точно, яку з них відкрити. Я сподівався, що якщо ми не знайдемо останньої шкатулки, то принаймні я знищу Книгу. Тоді б у нас з'явився шанс. Шанс, що він зробить неправильний — але правильний для нас — вибір. — Обличчя Зедда стало сумним. — Я дав би що завгодно, тільки б знищити Книгу.

Келен поклала руку Річарду на плече. Він здригнувся.

— Отже, Річард виконав обов'язок Шукача: він дізнався, де остання шкатулка — вона у королеви Мілени. — Келен підбадьорливо посміхнулася Річарду. — Шукач поступив правильно.

Річард відчував таке замішання, що навіть не посміхнувся про відповідь.

— А як ви сподіваєтеся отримати від неї скриньку? — Поцікавився Зедд. — Знати, де вона, — це одне, а здобути — інше.

Келен спокійно посміхнулася.

— До королеви Мілени продався цей змій у срібному балахоні. Його чекає неприємна зустріч з Матір'ю-сповідницею.

— Джіллер? Так він пішов до королеви Мілени? — Зедд нахмурився. — Думаю, він дуже здивується, коли я знову подивлюся йому в очі.

— Надай це право мені, — заперечила Келен. — Адже він мій чарівник. Я сама впораюсь з ним.

Річард переводив погляд з Келен на Чарівника. Великий Чарівник і Мати-сповідниця міркували про те, як покарати недолугого чарівника, ніби мова йшла про звичайну роботу десь на грядці. Річард згадав, як батько казав, що взяв ту Книгу, щоб вона не потрапила в злі руки. В руки Даркена Рала. Несподівано для себе він сказав:

— Можливо, у нього були серйозні причини, щоб поступити так.

Обидва повернулись до Річарда, немов тільки що його помітили.

— Серйозні причини? — Випалила Келен. — Жадібність — от яка в нього була причина! Він втік від мене, залишивши мене одну з переслідувачами.

— Іноді у людей бувають непомітні для інших причини чинити так чи інакше. Може, він вважав, що більш важлива шкатулка.

Келен, мабуть, була вражена і нічого не сказала.

— Може, ти і правий, — задумливо сказав Зедд. — Може, Джіллер дійсно дізнався, що шкатулка у королеви, і вирішив пильнувати її. Він досить багато знав про скриньки Одена. — Зедд глузливо посміхнувся, дивлячись на Річарда. — Може, Шукача Істини чекає відкриття. Може, він знайде в Тамаранзі товариша.

— А може, й ні, — зауважила Келен.

— Скоро дізнаємося, — зітхнув Чарівник.

— Зедд, — почав Річард, — вчора ми були в містечку під назвою Хорнерз-Мілл.

Зедд кивнув.

— Я теж був і там, і в інших подібних місцях.

— Але ж це не вестландці! Це не могли бути вони. Я просив передати Майклу, щоб він збирав військо для захисту Вестланда. Але я не говорив йому, що треба на когось нападати, тим більше на беззбройних людей. Вестландці не могли цього зробити.

— Це не вестландці. Я не отримував від Майкла ніяких звісток і не бачився з ним.

— Тоді хто?

— Це зробили люди Рала, за його наказом.

— Нісенітниця якась, — сказала Келен. — Вони ж зберігали вірність Д'харі. Там стояв гарнізон Народної армії світу, але всіх солдатів, до одного, убили.

— В тому-то й річ.

Обидва слухача виглядали спантеличеними.

— Це абсолютно безглуздо, — заперечила Келен.

— Це Перше Правило Чарівника.

— Що таке? — Нахмурився Річард.

— Перше Правило Чарівника свідчить: люди дурні. — Річард і Келен несхвально переглянулися, але продовжували слухати. — Люди дурні, і, якщо правдоподібно пояснити, майже всі повірять в що завгодно. Люди дурні і можуть повірити брехні, тому що хочуть вірити, ніби це правда, або від того що бояться знати правду. Голови людей повні всяких знань і переконань, більшість з яких помилкові, але все одно люди ними керуються. Люди дурні: вони рідко можуть відрізнити правду від брехні, але не сумніваються, що здатні на це. Тим легше їх обдурити.

Зедд глянув на Річарда, очікуючи заперечень, але їх не було. Він продовжував:

— Саме через Перше Правило чарівники у давнину створили Сповідниць і Шукачів Істини, щоб встановлювати Істину там, де це важливо. Рал знає Правила Чарівника і користується Першим з них. Людям потрібна якась мета, а щоб мати мету, їм потрібні вороги. Легко вести за собою людей, коли їм дана мета. Для них це важливіше Істини, яка насправді мало кого цікавить. Даркен Рал дав їм ворога — звичайно, не себе, а іншого, дав їм відчуття мети. Люди дурні, вони вірять в те, у що хочуть вірити.

— Але ж це були його люди, — заперечила Келен. — Навіщо йому вбивати прихильників?

— Ви могли помітити, що там вбито не всіх. Деяких катували або гвалтували, але залишили в живих, щоб вони могли втекти і розповідати всім, що бачили. Ви також могли би зауважити, що нікого з солдатів Рала не залишили в живих, щоб ті не змогли оскаржити розказаної історії. Тут не так важлива правда, як те, що цій історії повірять, бо вона дає мету і ворогів, проти яких можна об'єднатися. Уцілілі рознесуть розповіді про це по всьому світу. І нехай Даркен Рал зруйнував кілька вірних йому міст і вбив жменьку солдатів, зате він придбає у сто крат більше прихильників, які будуть шукати в нього захисту від ворога. Істина ж мало кому потрібна, вона не дає мети, вона просто існує.