Маруся Богуславка
вернуться

Кулиш Пантелеймон Александрович
Шрифт:

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ДУМА ПЕРВА
І
Стамбул… Яке страш­не, по­туж­не сло­во! Європо! Ти бу­ла йо­го зля­ка­лась, І пус­то­та жит­тя тво­го ли­хо­го В три­возі дес­потів твоїх оз­ва­лась… Два ра­зи вже ти прав­ду на Бос­форі Безумством хрис­ти­ян твоїх га­си­ла, Аж ось на Біло­му й на Чорнім морі Ще раз но­ва за­па­ну­ва­ла си­ла І дав­ню бо­ротьбу з лу­кавст­вом по­но­ви­ла.
II
Як згас­ло світло, що з го­ри Сінаю Від гро­мо­во­го сло­ва засвіти­лось, І вістю крот­кою, бла­гою з раю Між галілей­ських ри­баків яви­лось, - [54] Тоді ду­ша про­ро­ка Ма­го­ме­та Серед ома­ни прав­ди воз­жа­да­ла, Огонь її ди­ханієм по­ета У тем­ряві по­ганст­ва роз­ду­ва­ла І чо­ловічест­во від крив­ди ря­ту­ва­ла.

54

– Тобто голос і сила впливу Божого слова. На горі Сінай Бог з'явився Мойсею і євреям, яких він вивів з Єгипту, у вигляді вогню і проголосив десять своїх заповідей та комплекс морально-етичних основ подальшого життя народу. Гора Сінай «димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні». Далі йдеться про проповідування Ісуса Христа у Галілеї, зокрема його чудо на Генісарейському озері.

IІІ
I си­ла прав­ди, чис­то­ти, сво­бо­ди Базар-Єрусалим опа­ну­ва­ла І лжею оту­ма­нені на­ро­ди Культурою но­вою осіяла. Обман і лжа вка­за­ли їй до­ро­гу В чет­вер­тую сто­ли­цю хрис­ти­янст­ва, Де всі хра­ми не­ви­ди­мо­му Бо­гу Сповнились тем­ним ідольством по­ганст­ва, Затулою гріхів, пок­ро­вом ту­не­ядст­ва.
IV
Стамбул… Пе­ред сим іме­нем по­туж­ним Народи За­па­ду возт­ре­пе­та­ли І, прав­ду бо­рю­чи ка­га­лом друж­ним, Свої царст­ва від па­гу­би спа­са­ли У Римі но­во­рож­де­ним по­ганст­вом… їх дес­по­ти ма­го­ме­тан псу­ва­ли, І, гроші сип­ля­чи між му­сульманст­вом, Потужний дух роз­ко­ша­ми всип­ля­ли, Кругом сул­та­на честь і прав­ду пот­реб­ля­ли.
V
«Великоліпного», як мур, підми­ли, [55] І по­хи­ливсь ко­лос, і яни­ча­ри Та спа­ги навк­ру­ги йо­го мо­ги­ли, Мов дикі ни­зовці, за­бун­ту­ва­ли. І бо­реться іслам з єхид­ним Ри­мом, І шар­пає йо­го ли­хе ко­зацт­во, І за­ту­ма­нює по­жежі ди­мом Жадне крові й руїни гай­да­мацт­во. Стамбуле! Де ж твоє прос­лав­ле­не ли­царст­во?
VI

55

– Солиман II Великоліпний царював од 1520 до 1566 рoку.

У бе­бе­хи буй­ни­ми го­ло­ва­ми Твої вожді прес­лавні пов­ри­ва­лись, Танцями бра­нок, ви­на­ми, ме­да­ми, Перелюбством пас­куд­ним пов­пи­ва­лись. А буй-ту­ри, кот­рих во­ни во­ди­ли На хрис­ти­янст­во, со­ро­ми­ли Бо­га, Гірких вдо­виць, сиріт, не­тяг ду­ши­ли» Постали злидні, ґвалт, жур­ба, три­во­га. Коло сул­тансько­го ви­со­ко­го по­ро­га.
VII
Редшиде й Кан­те­ми­ре! На Вос­тоці Ви зо­ря­ми но­ви­ми заб­ли­ща­ли. Істочник жизні об­ре­ли в про­році, Ісламу сла­вою і чес­тю ста­ли. Од ва­шо­го ме­ча не­дав­но на Цо­цорі Ліг тру­пом без­го­ло­вим лях ол­жи­вий, А на тім руськім нев­покійнім морі Втеряв свій пиш­ний цвіт ко­зак зрад­ли­вий, І по­лом'єм взя­лись йо­го по­сел­ки й ни­ви.
VIII
Як по­ле в них буяє бо­дя­ка­ми, Так за­бу­яли се­ред Ца­рег­ра­да Невольницькі ба­за­ри ко­за­ка­ми: Очам од­ра­да, воїнам наг­ра­да! І, мов гряд­ки в са­дах цвітуть ма­ка­ми, Гареми му­сульманські заб­риніли Дівчатами врод­ли­ви­ми й жінка­ми, А руські діти ве­се­ло обсіли З пи­ла­вом ми­соч­ки, мов го­луб'ята білі.
IX
Султанськими дітьми во­ни зо­вуться… Чи раб, чи пан був батько не­чес­ти­вий, На всіх їх рівно ми­лості пол­лються. Тут не ору­ду­ють па­ни лес­тиві Людьми, як бид­лом. Прав­да і од­ва­га Дорогу сте­лять кож­но­му од­на­ко. За прав­ду й віру ша­на і по­ва­га Жде і те­бе, ко­за­че-гай­да­ма­ко, Гультяю без ума, без совісті бур­ла­ко!