Шрифт:
IV
Не мав Осман создательної сили, Як той, хто в царство дух новий вдихав І древню славу, як мерця з могили, В серцях свого народу воскрешав. Йому юрма потужна не корилась, Дарма, що низько перед ним хилилась. Серед гаремників стояв один, Як дерево живе серед руїн. V
Мов гади, вороги в клубок звилися, Позлазившись із темрявих кутків, Тихцем труїти царство завзялися, Мов серце, повне втаєних гріхів… Приліз і до попа мулла серальський, Так званий в світі духовник султанський, - До сербина, жерця сліпих слов'ян, Під християнським іменем поган. VI
Піп жив на одшибі, немов авулом; Мав темний, бо густий, мов гай, садок, Обведений кругом високим муром. Туди пробравсь, у змові з ним, пророк Страшного всім «безбожникам» Аллаха, Небесного й земного падишаха, Що правовірним їх в ярмо віддав, Як Магомет в Медину ще втікав. [134] 134
– Медина - друге священне місто (після Мекки) у мусульман. Мухаммед, не визнаний жителями Мекки, знайшов підтримку в Медині, де і похований. Переселення Мухаммеда до Медини набуло в мусульманській традиції типових рис втечі пророка, як і в Біблії.
VII
Та мусив на той час мулла забути, Як тяжко він «поганців» проклинав: Призначеної тайкома минути Нетерпеливим серцем дожидав І, як побачив попадю стареньку, Невірної Хасеки рідну неньку, В розмові тихій із її попом Оддав їй честь рукою і чолом. VIII
Рече: «Паньматко! Ти ножа купила Про безувірку, про свою дочку. Тебе Всевишнього натхнула сила, Безвірство ї х і нам не до смаку: І нашу, й вашу віру в д в о х руйнують, Із нами й вами рівно ворогують, Умом і серцем в один дух злились, Нечистому служити завзялись». IX
Стара за білі пакоси вхопилась, Що з-під очіпка вибились, мов сніг, На жмут волосся вирваний дивилась, З плачем у неї лився злющий сміх. «О! Дайте під сі пазурі султана, Кривавого на християн тирана! Я в серце десятьма йому ввоп'юсь» Сама - до тху отрутою візьмусь!» Х
Мулла з попом на неї позирали, І серце радощами в них росло, Що з божевільної її печалі Таке страшенне виростало зло. «Ся не злякається, - шептали стиха, - Найгіршого з-між лих нелюдських лиха. Хоч на хресті скаженну розпинай, Хоч на гаку залізному чіпляй».–
XI
«Ножа купила, - знов той до старої, - Но се знаряддє у твоїй руці Пошкодило всім русинкам з тобою, А волі не дало твоїй дочці».– «їй воля тільки смерть!
– рече завзята.
– Смерть, тільки смерть спасе її від ката, Що очі золотом їй засліпив, Обіцянками серце підкупив.
XII
Всезнание обіцяв диявол Єві, Як замутив їй розум у раю [135] Звиваючись на тім запретнім древі: Всезнанием сей вловив дочку мою».– «Так, нене, - піп собі промовив стиха, - Всезнаннє - се почин і корінь лиха, Що всю вселенну древле обняло, Гріх, і проклін, і смерть нам принесло».
–
135
– Живучи у раю, Єва і Адам могли все їсти, крім плодів з дерева із середини саду. Змій, спокусивши Єву, змусив їх обох з'їсти цей плід, обіцяючи, що «ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Буття, 3, 5).
XIII
«Бог дав нам світ, - озвавсь тоді сповідник Султанський, - а диявол дав нам тьму. Оце ж і шепче з пекла проповідник Про Божий світ мізерному уму; А наш мізерний ум, немов та риба, Хапає вудку за кришеник хліба, За ту принаду… Так Сатанаїл [136] Вловляє грішні душі в Бога сил! XIV
136
– Сатанаїл - середньовічні богомоли (єресьна християнському грунті, типологічна манихейству) говорили про Сатанаїла (Сатана плюс el, «Бог») як сина Бога і брата Ісуса Христа.
XV
Іде войною проти Лехистана, А в нього, нене, на умі не те: Його морочить думка окаянна - І в нас, і в вас зневажити святе: «З кайданів мушу розум розкувати І кожній вірі право рівне дати. Нема ж бо й Бога, тільки розум єсть: У розумі і слава наша й честь».