ти працюєш, я уточнюю своє запитання, щоб не почути твою люб'язну відповідь, що ти сидиш на підвіконні

і тобі не дають палити». Еріка зістрибує з підвіконня. «Розумієш, я займаюсь індивідуальною трудовою

діяльністю».

Рудий, як мені здається, кидає оком на венеційську ляльку. «А, цілком зрозуміло. Знайомишся з іноземцями, в яких розглядаєш фотокартки (Рудий робить наголос на слові «фотокартки», це болісна для нього тема, до

того ж Еріка щось таке встругнула із фотокартками, Рудий не каже що саме, навіщо я їй розповіла про

проблему Рудого з фотокартками?), прогулюєшся біля готелів. Я одного не розумію: якщо ти працюєш, люба, то скажи мені, коли? Кожного вечора я бачу тебе у нас, ти така незмінна, як ось цей стіл (Рудий стукає

по столі, хоч би не забився, він такий запальний, коли з'ясовує стосунки). Що сталося? Може, чимось

допомогти? Може, з кимось поговорити?» Рудий розпочав знущання.

Еріка насвистує якусь пісеньку, вона любить насвистувати чи наспівувати пісні. «Це що ти свистиш, це що, Belle?» Рудий відволікається, він намагається впізнати мотив. У Рудого непоганий слух. Еріка починає

співати йому прямо в обличчя: «Стій, не кидай мене, моя мріє схибнута, лайно з хлопця робить врода

молода, і після смерті я не матиму спокою, я душу дияволу віддам за ніч з тобою». — «Українська версія

мюзиклу? Несподівано. Цікаво-цікаво. То ти ще й перекладачка?» Рудий, здається, трохи вражений.

«Авжеж, кмітливий ти хлопець, Рудий. За ніч з тобою, я, звісно, душу дияволу не віддам, бо ти хропеш як

супер-бізон. Душу не віддам, не кажучи вже про гроші. Але твоє запитання я не забула», — Еріка перестала

співати. «Розумієш, я не працюю вечорами темними, бо відмінили усі вечорниці, тому що в нас карантин.

Ну, я маю на увазі, що в наш час, час поширення СНІДу, різне трапляється: не встигнеш оком кліпнути, як

причепиться якась хвороба. Це страшне, життя стало таким небезпечним, але ти не хвилюйся, тобі нема чого

хвилюватися. Коли я п'ю з твоїх горнят, то потім їх мию, ну, не завжди, а тільки тоді, коли не забуду.

Рушники твої я взагалі рідко хапаю, звісно, що й таке буває». Все ж таки вони варті одне одного. Еріка та

Рудий.

Рудий скинув зі столу своє горнятко, підхопився, сказав, що вже півгодини як він має бути на знімальному

майданчику і побіг до дверей. Еріка вийшла за ним. «Може, подати щось, нічого не забув, Руді?» У неї

лагідний голос, такий солодкий, наче слина після льодяників. Рудий хапає куртку і хутко вибігає за двері.

«А де прощальний поцілунок? — штучно обурюється Еріка. «Пішла ти під три чорти!» — лунає за дверима.

«О, це слова справжнього чоловіка. Біжи, біжи, запізнишся на репетицію, козел», — радісно відгукується

Еріка.

«Чому ви з Рудим не можете нормально спілкуватися?» — уже вкотре я порушую цю тему. Тему їхніх

стосунків. Еріка саме почала готувати нам сніданок, вона зітхає. «Ой летіли в день осінній дикі гуси до

самотньої верби, там, де двоє — там весілля, а де троє — перші ягоди журби». Проспівала і замовкла. От і

думай, Міро, що вона мала на увазі. Дивна пісня, дивна Еріка, щось із цією піснею не те, щось і з Ерікою не

те. Але ще щось, щось вагоміше і дуже обачне, стримує мене від запитання: «Що ти мала на увазі, коли

заспівала мені цю пісню, Еріко»? Щось мене стримує, смикає за рукав, гальмує. «Ти не хвилюйся, врешті-

решт, усе налагодиться, так не буде завжди, завжди ніколи нічого не буває. У цьому світі мало сталих

речей». — «Таких сталих, як моя сліпота?» — «Таких, так. Таких сталих речей мало. Все минеться. Все

минає, минеться й це».

Еріка кудись пішла. Я не стала допитуватись, куди саме. Мені не можна влазити у кожний закапелок її

життя, у неї воно було до мене, є своє життя зараз і буде своє життя незалежно від того, чекатиму я її у

якомусь закапелку, чи ні. Хоча мене лякає думка, що в мене може не бути Еріки, що її може не бути в моєму

житті. Дивно, за кілька днів ми дуже зблизилися, я розповідала їй такі речі, яких не розповідала нікому, навіть Рудому, навіть мамі. Адже Рудий, мама, батько — це найближчі для мене люди, яким я можу

розповісти майже все, за винятком дуже особистісних речей чи дитячих дурниць, за які трохи соромно.

«Майже все» — це багато, насправді це дуже багато. Еріці я розповіла більше ніж «майже все», щось поміж