— Вам це з рук не зійде! — Пролунав чийсь голос. — Ми вас зупинимо!

— Серединні Землі роздроблені і не можуть об'єднатися знову, інакше я приєднався б до вас. Те, що було, минуло і вже не повернеться. Але дух Серединних Земель буде жити в тих з нас, хто шанує цілі, заради яких вони були створені. Мати-сповідниця зобов'язала Серединні Землі вести нещадну війну з тиранією Імперського Ордена. На сьогоднішній день єдиний спосіб виконати її наказ — здатися Д'Харі. А приєднатися до Імперському Ордену означає зрадити все, заради чого існували Серединні Землі. Загін галейських солдатів під проводом самої королеви Галеї наздогнав тих, хто влаштував різанину в Ебінісі, і винищив усіх до останнього. Королева довела, що Орден можна перемогти.

Він помовчав.

— Я заручений з королевою Галеї, Келен Амнелл, і її народ приєднається до мого. Це — зайвий доказ того, що я не потерплю злочинних діянь, навіть якщо вони вчинені д'харіанськими військами. Галея і Д'Хара будуть першими, хто об'єднається в новий союз, а наша одруження покаже всім, що це буде союз, заснований на взаємній повазі, а не на крові та жадобі влади. Королева не менше ніж я прагне знищити Імперський Орден, і вона довела це мечем.

Коли Магістр Рал закінчив промову, з натовпу в залі і на балконах знову почулися питання і вимоги дещо уточнити.

— Досить! — Гаркнув Магістр, і все тут же замовкли. — Я почув все, що хотів почути, і сказав все, що мав намір сказати. І не варто впадати в оману, думаючи, що я виявлю поблажливість до колишніх народів Серединних Земель. Її не буде. До тих пір, поки ви не здалися, ми розглядаємо вас як потенційних ворогів і поводитися з вами будемо відповідно. Ваші солдати повинні негайно скласти зброю, і їм, так само, як і вам, забороняється залишати ваші палаци, які зараз оточені д'харіанськими військами. Кожен з вас відправить до себе на батьківщину гінців, які передадуть вашим правителям те, що я вам сьогодні сказав. І не намагайтеся випробовувати моє терпіння. Зволікаючи, ви ризикуєте втратити все. — Магістр обвів поглядом балкони. — Я не стверджую, що буде легко. Перед нами ворог, який не знає милосердя. Такий же, як ті тварини, що висять на кілках біля воріт. Їх нацькували на нас. Не забувайте про долю, яка спіткала їх, коли будете приймати рішення. Якщо ж ви вирішите за краще об'єднатися з Імперським Орденом, я сподіваюся, що духи в світі мертвих будуть до вас більш милосердні, ніж я — в цьому. Можете йти.

Списники, схрестивши списи, перекрили вихід. — Магістр Рал бажає з вами поговорити. В залі вже нікого не залишилося. Броган спеціально затримався, щоб подивитися, чи не захоче хто спробувати отримати аудієнцію у Магістра Рала.

Більшість запрошених пішли не затримуючись, але деякі, як він і передбачав, всіляко тягнули час. Втім, варта швиденько виштовхала їх, не звертаючи уваги ні на ввічливі прохання, ні на наполегливі вимоги. Балкони теж спорожніли.

Броган, Гальтеро і Лунетта, що йшла між ними, повернулися до подіуму. Їх кроки і дзвін кольчуг супроводжуючої їх варти луною розносилися під куполоподібним склепінням. Магістр Рал, відкинувшись у кріслі, що стояло поруч з кріслом Матері-сповідниці, спостерігав за їх наближенням.

Майже всі д'харіанські солдати вийшли разом з гостями. Залишилися тільки генерал Райбах, з суворим обличчям стоячий поруч з подіумом, два величезних охоронці Магістра Рала і три Морд-Сіт, які спостерігали за Захисниками пастви з мовчазною зосередженістю готових до атаки змій. За кріслом височів гар, чиї смарагдові очі ні на мить не відривалися від Брогана і його супутників.

— Вільні, — кинув генерал Райбах варті. Солдати вдарили себе кулаками в груди і відійшли. Коли високі подвійні двері закрилися за ними. Магістр Рал подивився на Брогана, потім — на Гальтеро і нарешті зупинив погляд на Лунетті.

— Ласкаво просимо. Я Річард. А як звати вас?

— Лунетта, Магістр Рал. — Хіхікнувши, вона зробила незграбний реверанс.

Магістр Рал знову подивився на Гальтеро, і той збентежено переступив з ноги на ногу.

— Прошу вибачення, Магістр Рал, що мало не наїхав на вас сьогодні.

— Вибачення прийняті. — Магістр Рал посміхнувся якимось своїм думкам. — Бачите, як це просто?

Гальтеро промовчав. Магістр Рал перевів погляд на Брогана, і обличчя його стало серйозним.

— Пане генерал Броган, я хочу знати, чому ви викрадаєте людей. Тобіас розвів руками:

— Викрадаємо людей? Магістр Рал, у нас і в думках не було робити що-небудь подібне!

— Сумніваюся, що нас можуть задовольнити ухильні відповіді, генерал Броган. І ця риса у нас з вами спільна.

Тобіас відкашлявся.

— Мабуть, це якесь непорозуміння, Магістр Рал. Коли ми прибули в Ейдіндріл, щоб надати посильну допомогу у встановленні миру, то виявили, що в місті панує плутанина, а власті не діють. Тому ми запросили декого з мешканців до себе в палац, щоб вони допомогли нам розібратися з тим, що відбувається, і зрозуміти, з якими небезпеками ми можемо зіткнутися, тільки і всього.

Магістр Рал нахилився вперед.

— Єдине, чим ви цікавилися, це стратою Матері-сповідниці. Чому? — Тобіас знизав плечима: