— Ну… Мабуть, ні, але я думаю… Магістр Рал вдарив кулаком по столу, і навіть його охоронці здригнулися від несподіванки.

— Досить! Не думайте, що я досить дурний, щоб мене можна було відвернути від справи подібними вигадками! Чи ви вважаєте, що я подарую вам якісь особливі привілеї за вашу пораду ганятися за примарою? Я ж сказав — ніяких привілеїв нікому! Ваша країна буде захоплена, як і всі інші!

Тобіас провів язиком по губах.

— Звичайно, Магістр Рал. Я зовсім не збирався…

— Якщо замість того, щоб думати про своїх людей, ви продовжите пошуки жінки, якій на очах у тисяч людей відрубали голову, то самі закінчите життя на вістрі списа!

Тобіас схилився в поклоні:

— Зрозуміло, Магістр Рал. Ми негайно відправимося в Нікобар, щоб передати ваші умови.

— Нічого подібного! Ви залишитеся тут!

— Але я повинен передати ваше послання королю!

— Ваш король мертвий. — Магістр Рал вигнув брову. — Чи ви хочете сказати, що маєте намір ганятися і за його тінню, вважаючи, що він ховається десь разом з Матір'ю-сповідницею?

Лунетта хихикнула. Броган метнув на неї розлючений погляд, і вона миттєво замовкла. Зусиллям волі Броган повернув на обличчя подобу люб'язної посмішки.

— Без сумніву, буде названий новий король. Нашою країною завжди правили королі. І цьому новому королю я збирався передати ваше послання.

— Оскільки новий король в будь-якому випадку буде вашою маріонеткою, не бачу сенсу у вашій поїздці. Ви залишитеся тут, в своєму палаці, поки не погодитеся прийняти мої умови.

Посмішка Брогана стала ширше.

— Як вам буде завгодно, Магістр Рал. Він потягнувся до кинджала. В ту ж мить червоний стержень однієї з Морд-Сіт виявився у нього перед носом. Броган завмер, боячись поворухнути навіть пальцем.

— Це звичай моєї країни, Магістр Рал. Я не думав вам погрожувати. Я хотів вручити вам свій кинджал в знак того, що маю намір виконати ваші вимоги і залишитися в палаці. Це спосіб дати слово, символ моєї щирості. Ви дозволите?

Жінка не зводила з нього очей.

— Все в порядку, Берліна, — сказав Магістр Рал. Вона неохоче прибрала ейдж, обдарувавши Брогана злобним поглядом. Тобіас повільно дістав кинджал і акуратно поклав на край столу руків'ям вперед. Магістр Рал взяв його і відклав убік.

— Дякую, генерал. — Броган простягнув руку долонею вгору. — В чому справа?

— Традиція, Магістр Рал. У моїй країні, за звичаєм, тому, хто вручає вам свій кинджал, у відповідь дають монетку, срібло за срібло, і цей обмін стає символом мирних намірів.

Магістр Рал пильно подивився на Брогана, потім відкинувся на спинку крісла, дістав з кишені срібну монетку і кинув на стіл. Броган взяв монету і сунув до кишені камзола. Але карбування встиг розгледіти: Палац пророків.

Тобіас вклонився:

— Дякую, що вшанували наші звичаї, Магістр Рал. Якщо ви більше ні про що не хочете мене запитати, то дозвольте мені вийти, щоб поміркувати над вашою сьогоднішньою заявою.

— Тільки одне питання. Я чув, що Захисники пастви не прихильні до магії. — Магістр Рал нахилився трохи ближче. — Чому ж з вами чаклунка?

Броган кинув погляд на сестру.

— Лунетта? Але вона моя сестра, Магістр Рал. Вона всюди зі мною подорожує. Я її ніжно люблю, незважаючи на те що у неї дар і вона така товстуха. На вашому місці я б не дуже довіряв словами герцогині Лумхольц. Вона кельтонка, а я чув, що кельтонці тісно пов'язані з Орденом.

— Я чув це і про інших, не тільки про кельтонців.

Броган знизав плечима. Цій куховарці треба було відрізати її довгий язик.

— Ви просили, щоб про вас судили за ваших справах, а не по тому, що про вас говорять інші. Чому ж ви відмовляєте мені в цьому праві? Я не в змозі припинити чутки, але в моєї сестри є дар, і я люблю її такою, яка вона є.

Магістр Рал знову відкинувся на кріслі. Погляд його залишався холодним.

— Серед тих, хто влаштував різанину в Ебінісі, були Захисники пастви.

— Так само, як і д'харіанці, — підняв брову Броган. — Втім, усі, хто напав на Ебініс, вже мертві. Ваші сьогоднішні слова означають пропозицію почати все заново? Кожен отримує можливість жити в світі, погодившись на ваші умови?

Магістр Рал повільно кивнув:

— Вірно. І останнє, генерал. Я не раз бився з поплічниками Володаря і буду битися з ними і надалі. Але ці битви навчили мене одного: вони не потребують тіні, щоб сховатися в ній. Поплічником Володаря може виявитися навіть той, кого ви запідозрили б в останню чергу, і гірше того — вони можуть виконувати волю Володаря, самі того не підозрюючи.