тривати, я не уявляла.

А потім сталося диво… Ні, краще-все по черзі. Того ранку я поїхала до супермаркету.

Зазвичай я проводила в його нетрях по кілька годин, розмірковуючи, що ж мені треба для

господарства, навантажуючи у візок безліч непотрібних речей та проклинаючи себе за

безпорадність і недолугість. Хоча був ранок і біля кас народу було не так уже й багато, навіть ці троє людей - я це відчувала шкірою. Вони дивилися на мене з неприхованим

подивом: продуктів і дрібниць у візку набралося на кілька сотень. Коли ж и ж я нарешті

вивезла візок на вулицю і попрямувала до свого автомобіля, мене гукнули:

—І ви все це все з’їсте? Чи у вас сім’я з двадцяти осіб?

Я зазвичай не звертаю уваги на подібні жарти, а тим більше - вигуки в спину. Але

приємний тембр голосу все-таки змусив мене озирнутися. На узбіччі стояв чоловік і

насмішкувато дивився в мій бік.

Я не знаю, що казати в подібних випадках. Може, слід було огризнутися чи докладно

відповісти на запитання? Я обрала друге й розповіла, що сім’ї не маю і що такі покупки

роблю раз на два місяці, а потім половина харчів псується, а половину доводиться

віддавати сусідкам. Він дивився на мене спочатку з подивом, потім - зі співчуттям. І від

цього погляду мені хотілося заплакати. Я вибачилася і пішла далі, але він наздогнав мене.

– Чи можу я чимось вам допомогти?

Я відповіла, що було б добре, якби він допоміг завантажити все це добро у багажник.

Він із задоволенням цим зайнявся. А я дивилася на його стрижену потилицю й уявляла, що це - мій чоловік, або батько, або брат, або дядько. І що ось зараз він сяде за кермо і

скаже: «Дитинко, пристебни ремінь!». І все стане на свої місця. Мине самотність, страх, невідомість, неприкаяність, і життя потече знайомим річищем. Чоловік розігнувспину і

раптом сказав:

– А хочете, я вас підвезу? Я вмію керувати.

Я хотіла. Він відчинив переді мною дверцята, а тім сів за кермо і сказав майже так, як

я уявляла хвилини три тому: «Дитинко, пристебни ремінь!». Може, ці прозвучало трохи

інакше, але я почула саме так: «Дитинко…». І… заплакала. Забула сказати, що я не плакала

ні на похороні, ні пізніше. Просто не могла. А тут!

Він допоміг мені донести до квартири весь мій крам я пригостила його кавою, а

потім приготувала яєчню, відкрила всі «смачні» баночки, що прикупила в супермаркеті.

Він був першим у цьому будинку, хто не витріщив очі, побачивши картини, меблі,

раритетні килими й посуд початку минулого століття.

Відтоді він часто приходив до мене. Спочатку я побоювалася - чи не мисливець це за

батьківським багатством, чи не злодій, чи не ловелас?.. А він говорив, що у мене красиві

руки, чудові очі. Він говорив, що я розумна і несправедливо самотня. Від нього завжди

пахло гарним одеколоном. Дуже вишуканим, від Шанель - «Платиновий егоїст». Я не

дуже знаюся на цих марках - батько, як людина старих часів, визнавав тільки вітчизняну

парфумерію, тому для мене був невідомим такий спокусливий і паморочливий аромат…

Я не знаю, що таке кохання. Я ніколи раніше не кохала, а тим більше ні з ким щодо

цього не радилася. Як я могла думати про такі великі й важливі речі? Я могла б запитати у

нього. Але хіба про це запитують у того, кого кохають? Я не знала. А тому вирішила все-

таки спитати.

Він спохмурнів і закурив свою коричневу ароматну цигарку:

– Ти мене випередила, люба. Але якби не це - я б ніколи не зважився… Чуєш, ніколи!

Все це, - і він обвів руками простір, - не для мене. Я не смію бути з тобою. Сили наші

нерівні… Та й життя мене таки досить пошарпало. Мені страшно починати все заново.

Він говорив, як Рочестер із «Джен Ейр» чи як інший схожий герой, - так гарно

говорили тільки на сторінках моїх улюблених книг. Я зажадала пояснень.

– Добре, але історія мого життя сумна, - почула у відповідь.

До сумного я звикла давно - це мені було зрозумілішим і ближчим, ніж тиша, в якій я

виховувалася. І він розповів мені про себе. А я слухала, розуміючи, що знайшла те, що

мені потрібно, - таку ж самотню душу, яка пережила втрати і трагедії. З’ясувалося, що він

був одружений кілька разів. Дві перші дружини померли, у третьої жінки, з якою він