– Знайома пташка, і доволі скандальна. Тож обачніше

з нею, від кримінального переслідування поки звільнити,

– якось зовсім буденно мовив отець Павло – на подив

стрільців, бо ж арешт священиків їм на пам’яті не

траплявся. – Буду про неї казати міністрові ісповідань,

але сперш хай ця пташка дасть необхідні пояснення в

установленому порядку.

Міністр ісповідань українського уряду професор

Іван Огієнко тільки голову опустив.

Іван КОРСАК36

– То ще одна гіркота життя нашого… Треба час, аби

виросли справжні душпастирі цього люду і цієї землі.

Оскільки Холмська духовна семінарія з теперішнім

осідком у Кременці урядом України визнана недавно

державною, то слід виділити кошти на річне утримання.

А отець Смарагд хай їде виконувати властиві йому

обов’язки – повіримо цього разу, що не лукаве писав він

слово, – і міністр зашелестів письмовим зобов’язанням

Смарагда про припинення виступів проти української

влади.

Отець Пащевський ще мав виписати Смарагдові посвідку

на дорогу, аби норовистий архімандрит не втрапив

десь у нову халепу.

Смарагд, забачивши у прибитому штампі слова «автокефальна

церква», смикнувся було, мов ґедзь його щойно

куснув.

– Довідка з тутешньої лазні. Немає такої церкви, бо

то все відступництво. Липовий документ.

Отець Павло не знав, чи йому сердитися, чи сміятися:

скільки цьому чоловікові не кажи «голене», однаково

стоятиме на своєму, навіть пальцями, як топитиметься,

з-під води показуватиме «стрижене».

– Отче, відступництво від чого? – Пащевському не

було великої охоти всерйоз сприймати їжакуватого гостя.

– Від правил, введених тисячу і більше років візантійськими

царями та царицями? Правил, добрих для тодішньої

тоталітарної держави, але цілком невідповідних

сучасним європейським устроям?

– Знаєте, як стане кожен ламати утверджене віками,

то тільки пилюка і щебінь залишаться від величної

Святої будівлі, – якось дивно говорив Смарагд, говорив

із майже затиснутими зубами, одні губи ворушилися

– нервово і швидко.

37

– Навіть не уявляю, не відаю способу, – Пащевський

пересилював себе, але відказати мусив, – як влити

в старі візантійські міхи молоде вино української віруючої

нації… Може, й були грецькі ієрархи добрими

для свого народу, з його тодішньою душею, властивим

саме йому менталітетом. А для нашого народу потрібні

ієрархи свої, українські, які знають прихожанина з

колиски – тільки в такому разі українська церква засяє

світові душею українською, а не грецькою, французькою

чи польською.

– Ми ніколи не дивитимемося на світ однаковими

очима, – погляд Смарагда був спрямований мимо Пащевського,

мов то не з ним балакав, і говорив так само із

затиснутими зубами. – Ви кажете «українська церква»…

Але ж спочатку була Русь, термін «Україна» появився

куди пізніше, і то завдяки випадковому і тимчасовому

географічно-політичному станові. Та ще й стосується

термін той зовсім невеликої частинки древньої Русі, яку

хрестив Володимир усю, а не якимось клаптями. І тутешньому

духовенству має бути соромно за один лише

помисел…

– Я не буду соромитися того помислу, – тепер

вже Пащевський притискував, тільки не зуби, а кожне

окреме слово. – Те, що ви звете розкольництвом і

самосвятством, нехтуючи традиції древньої Aлександрійської

церкви і початки християнства, ми вважаємо

блискучою сторінкою не лише історії відродження

нації, а й історії християнства нашої ери… Це вельми

суттєво для православ’я, якому несила порвати вже

поіржавілі окови консерватизму – невипадково католицизм

має неспівмірно більше число вірних.

– Нам ні про що говорити, – кинув погляд архімандрит