Старий збентежився ще більше. «А раптом догадались?… Пропав я, пропав!…» – з жахом подумав він і неодмінно виказав би себе, коли б Камо не додав:

– Твій скарб, дідусю, це твій характер. І також те, що ти краще за всіх знаєш природу.

– А, це… ти про такий скарб… – полегшено зітхнув старий. – Це, звичайно, скарб немалий. – Потім замислився на мить і раптом запитав: – А справді, ось ви говорите «скарб», я й подумав: що б ви зробили, якби знайшли глечик з золотом?

– Я б збудував електростанцію і за її допомогою підняв воду Севану сюди, на гору, а звідси по каналах спрямував би на поля нашого колгоспу. От би заколосилися наші посіви!… – розмріявся Армен. – Це було б для мене найбільшим щастям.

– А я б купив тисячу телят і збільшив би колгоспну ферму, – сказав Грикор.

– А я б здав золото урядові і попросив би збудувати штук п’ятдесят танків, а мене призначити командиром танкової бригади! – заявив Камо.

Хлопчики із здивуванням помітили, що старого не порадували їхні відповіді, навпаки, він став ще похмурішим.

Повернулись вони в село в доброму гуморі, але в глибині душі у кожного лежало щось тяжке, що затьмарювало їхній життєрадісний настрій. До цього часу вони не знайшли води, а немилосердна посуха тривала…

На початку липня, однак, трапився несподіваний випадок, що відразу звільнив їх від цього тягаря. Але про це потім. Поки що ми подивимось, куди це рушив невгамовний Сето.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО СЕТО

Навіть тоді, коли Сето умишляв зле проти ферми, у глибині душі він не міг не відчувати незадоволення своїми вчинками.

Асмік, яка терпляче зносила всі витівки Сето, якось після одного наскоку на ферму змушена була поскаржитись на нього голові колгоспу.

– Дядьку Баграт, вгамуйте Сето! Весь час вештається навколо ферми, сміється, лає мене…

Баграт викликав до себе Сето.

– Знаєш що? – сказав він, суворо дивлячись на нього з-під густих брів. – Я не вчитель, в різних методах виховання не розбираюсь і застосовувати їх до тебе не буду. Я людина військова, я знаю одне – дисципліну! Мій метод – ось він! – Баграт стукнув по столу важким кулаком. – Як ти гадаєш: є влада у нас в селі?… Ану, – звернувся він до секретаря, – напиши прокуророві, що Сето Мартиросян веде боротьбу проти колгоспу… Прямо так і напиши. Я цього хлопця так притисну, що він одразу виправиться…

Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його не застосовувати суворих заходів.

– Дядьку Баграт, ми придумали один захід, – сказала вона, – спробуємо його, якщо не допоможе, тоді…

– Добре, – згодився Баграт, – зачекаємо. – І він погладив Асмік по голові.

На другий день Сето вирішив повторити наскок на ферму – на злість! Неохоче рушив за ним і його брат.

– Однаково, Арто, – підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук. – Якщо вже відповідати, то хоч востаннє душу розважу.

– Ні, ні, кинь!… – почав благати Арто. – З рук цього діда Асатура ми цілими не вирвемось…

– Ну й боягуз же ти!

В цей час на вулиці з’явились Камо і Армен, а з сарая вийшла Асмік. Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:

– Сето, зажди, я хочу тобі дещо сказати.

Сето вагався. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми кілок, – каже вірменське прислів’я, – злодійкуватий пес одразу хвоста підібгає».

– Ну, чого тобі?

– Іди сюди, не бійся. Скажу щось важливе.

– Кажи звідти, – сказав Сето.

– Та не бійся ж ти, не займу! Скажу тобі кілька слів, і все… – І, обернувшись до Асмік, Камо шепнув їй: – Спробуємо Арменів спосіб.

Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти, коли побачив, що Камо сам іде до нього.

По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло і щиро:

– Ось що, Сето: давай кинемо воювати…

Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, зараз раптом розгубився.

– Ти ж хлопець совісний, – вів далі Камо. – Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?

– Пізно, – з сумом відповів Сето. – Мене судитимуть.

– Ти не дивись, що дядько Баграт суворий, – втрутилась Асмік, – у нього серце добре. Поводитимешся як слід – простить.

– Але ж я хуліган! – з іронією промовив Сето. – Як же я можу добре поводитись?

– Не жартуй, ти нам прямо скажи: для чого ти це робиш?

– Для чого? На зло вам!

– За що ж ти злишся? Винен був – тобі про це сказали, інакше ми не могли зробити…