Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.

Скорик. А миру хрестьянскаво не жалесш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?

Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваенной суд.

Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.

Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?

Скорик. Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.

Одарка. Так крепак...

Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гава-рить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у под-даних памещики камандери, а усем галава батюшка гасу-дарь. Ат єво миласти приказано усем нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усе-во довольно.

Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?

Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.

Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дро-чись, Одарко!

Одарка. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба... Серце болить, як згадаю!..

Скорик. Ага! Так єта уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослон-чик. (Исполняют.)Так. Тепер азьми миску, єтима четир-мя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.

Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усем местам ха-дили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка (низко кланяясь).Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.

Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушиик, отдает Тымишу.

На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваениому: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.)Вот из французскава кирвияп весільная шишка; ми <-(іо наложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари а уст. А ти з рушником стані» тут. (Стааит Тымиша подле себя.)Тепер, Одаріе, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюхі

Одарка сделала, приговаривая.

Тепер на з турецкой церкви снечичка; засвіти єйо і неси сіЬдн, та не погаси, а то только тебе і на светі жить.

Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущий, приносит зажженный восковой отрок.

Дай сюда. (Прилепливает его к миске.)Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну... начипаеті.ся нашее дело... Гу!., а самаво так лихорадка і бйот. Єто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуеш. Одаріе, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи... как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябіет?

Одарка (дрожа).Та... із-за... плечей... і у очах...

Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)

Тара, бара, мара, доларжап!

ПУРУ. бУІ>У. ТУРУ. а кормам!

Бендер, кардані,

Дюнепь, мар’яж,

Йок пшик, йок пшик.

(Топит свечку в воде.)

Банжур, мадам Одаріе, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріе! не рябей! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нет; усьо пашло геіь. Сматріт, сматріт!

Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску).Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.

Стецько (внимательно глядя в миску).Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.

Т ы м и ш (также смотрит).Так-таки, так.

Одарка (приходя в себя).Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!

Скорик. От так же, Одаріе, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яті, как ти єфтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденио по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да вот і я: хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассєї да і сабрал п’ятьдесят цєлкових: так па смерті маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт...

Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, ураго-вого москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.

Одарка (наконец, отдохнув).О, спасибі ж тобі, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.)Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!