Палка! дело ти святое;

Ум і разум нам дайош.

Бросиш, брат, ти всьо пустое,

Как к фельтфебелю попадьош!

Ах, фельтфебель, друг любезной!

Вместо крьостнаво отца.

Полтораста ти улепиш І поправиш маладца!

• Адначе не бойся, старой, не бойся;- я пашутіл. (Садится,)Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет ево, как яструба, тридевять зарей виводить та кае-што па-французски гаварить, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу.)Йок, мусье?

Тымиш. Так-таки, так.

Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.

Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется,

Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).Спасибі матері... що вчила батька спати... та будила... прясти...

Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не

смотря большую^ тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.

Алексий. Тепер ти моя на віки вічні! 1 .

Уляна. Не покину тебе до смерті! / {Вместе.)

Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем).Що се, що се таке? Що се?

Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву).Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками).Що се таке? Та се нас обморочено!

Алексий (бросаясь к ней).Ні, матусенько, се не, морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке мое щастя: мені досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.

Стецько. Так поміняймось-ке.

Уляна (также бросаясь к матери).Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!

Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по поти* лиці.

Одарка (в большом гневе).Щоб я вас благослови" ла? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде...

Тымиш. Так-таки, так.

Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.

Одарка (скоро и кричит).І ти, п’яниця, тулії ж? Знай свою вольну, а у мое діло по мішлйся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий хялахуре, волоцюго, поблагослонлю ті по чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу тряс* цями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. Д тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообршшо, коси твої вирву, та таки з Стецьком I обвінчаю, обиіпчаю, ^аки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай,.. (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)

Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Станоаитсл между Одаркою и Алексием.)Паслушай, иапьмиткп, меня, бувалаво...

О д а р к а. Не хочу, не хочу нічого слухати...

С ко р и к. Та паслушай...

Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбспку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!

Скорик (притопнув ногой).Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

Одарка (испугавшись, зажимает рот).Ох, мопі ж лихо! не буду ж, не буду!

Стецько (в большой радости).Апу-пу: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекпдаїті.си. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.

Скорик (Отецьку).Малчи і слушай камаидних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.

О д а р к а. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру...

Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німсції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол...

Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?

Скорик (грозит ему).Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму наднесуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.