Шрифт:
Корж зайшов до кабінету Козюренка й зупинився біля дверей. Уважно роздивився навкруж, але нічим не виказав ані свого задоволення, ані розчарування.
Стояв, заклавши правицю до кишені штанів, і дивився очікувально.
Козюренко запросив його сісти, проте Корж продовжував стовбичити, схрестивши ноги, наче стояв не перед слідчим, який викликав його, а позував фотографові.
— Пробачте, — посміхнувся нарешті якось вимучено, — я вперше у такій шановній установі і, їй-богу, навіть трохи розгубився.
— І даремно, зовсім даремно, — якомога довірливіше мовив Козюренко, — ми з вами просто мусимо з’ясувати кілька питань, а, наскільки мені відомо, ви, Сергію Борисовичу, людина ділова, тому-то й гадаю, що розмова в нас не затягнеться.
Корж ступив до столу Козюренка, не виймаючи кінчиків пальців з кишені, сів упівоберта до слідчого, поправив краватку.
— Я готовий відповісти на всі ваші запитання.
— Ми з’ясовуємо деякі факти, пов’язані з убивством Галати й крадіжкою норкових шкурок. Я змушений попередити вас…
— Так, я знаю, що законом передбачено… — Корж витягнув авторучку і акуратно розписався на папері, присунутому Козюренком, навіть поставив крапку.
— Галата загинув позавчора, п’ятнадцятого червня, — почав Козюренко, — а напередодні, тобто чотирнадцятого червня, вам стало відомо, що на адресу об’єднання надійшла партія норкових шкурок.
Корж кивнув.
— Так, мені подзвонили, і я інформував Глуховського.
— Хто ще знав про це?
— Ми розмовляли з Аркадіем Овсійовичем віч-на-віч у його кабінеті.
— А потім, коли повернулися до себе, нікому не казали про норкові шкурки?
Корж потер чоло.
— Наскільки пам’ятаю — ні.
— Я прошу пригадати точно.
— Ні, у мене було багато роботи, і я одразу сів за папери.
— Отже, чотирнадцятого червня про партію норкових шкурок було відомо лише вам і Глуховському.
— Якщо Аркадій Овсійович не повідомив ще комусь. Я можу відповідати лише за себе.
— Звичайно. Пригадайте, може, випадково обмовилися про шкурки комусь із своїх знайомих?
— Бачите, — відповів Корж, — не така це вже подія, щоб розповідати. Ми щодня щось одержуємо. Крім того, чотирнадцятого червня після роботи я одразу поїхав додому: домовилися з матір’ю піти в кіно. Непогана пародія на детективи — “Високий блондин у чорному черевику”. Не бачили? Раджу подивитися.
— І ніхто на фабриці чи за її межами не розпитував вас про шкурки?
— Звичайно, ні.
— А наступного дня?
— Зранку Вахнічев розподіляє завдання, і про партію норки знали вже всі.
— Яку роботу доручили ви Золотницькому?
— Золотницькому? — Якась тінь промайнула обличчям Коржа. — Коли?
— Вранці п’ятнадцятого червня, коли Вахнічев давав завдання Галаті?
— Не пам’ятаю…
— Він дзвонив кудись по телефону.
— А-а… Мусив домовитися про ватин.
— Це входить в обов’язки товарознавця?
— Не зовсім, але ж хто рахується з цим?
— Якщо б Золотницький не виконував ваше завдання, Вахнічев міг послати по шкурки саме його? Так?
— Напевно, так і сталося б, — ствердив Корж. — Певно, Золотницький у сорочці народився, його ж могли вбити замість Галати.
Козюренко нахилив голову, наче на знак згоди, хоч був певен: злочинці розраховували на те, що по норкові шкурки поїде саме Галата. І сприяв цьому Корж, наказавши Золотницькому дзвонити по телефону. Може, збіг обставин, а може?..
Але ж Корж працює в об’єднанні давно, за цей час сотні раз одержували хутро та інші цінні матеріали, і, якщо б Сергій Борисович був зв’язаний із злочинцями, вони вже неодноразово могли скористатися з його послуг.
— Ви самі мали змогу подзвонити відносно того ватину? — запитав Козюренко.
— Звичайно, мав,— ані на секунду не завагався Корж. — Але до Вахнічева завітав Аркадій Овсійович, і мені негайно треба було розв’язати з ним кілька питань.
— Могли зайти до нього.
— Його кабінет на другому поверсі, ми сидимо на першому.
— Важко піднятися?
— Та ні… Але ж доводиться бігати кілька разів на день — набридає.
Козюренко подумав, що раціональне зерно в цьому є. Почав розмірковувати вголос:
— До кімнати Вахнічева ведуть двері з вашого кабінету. Побачивши там Глуховського, ви посадили за телефон Золотницького й взяли участь у спільній розмові. У Вахнічева сидів ще працівник вашого відділу Федот Гарасимович Булгаков, який щойно повернувся з відрядження. Більше нікого?