– Кейнс... Десь я це м'я вже чула.

– Останню половину декади вс тльки про нього й розмовляють. Хлопець вн умлий, не цураться брудно роботи, сильний... Мря будь-яко двчини.

– Та ви тльки подивться, що вн витворя! Нормальний хлопець нколи не стрибатиме по деревах. Це не хлопець, це якийсь дикий звр!

– Звр?
– Улайт замислився, проводжаючи поглядом хмару пилу, що зника в зелених зарослях, залишаючи за собою слд з виснажених учасниць забгу.
– Знате, вн схожий на звра навть бльше, нж ви можете соб уявити.

– Та вони ж щойно в лс забгли!
– занепоколася Лтя, простеживши маршрут учнв.
– Лапс! Попередь клан Шурфон, нехай будуть напоготов.

Лс Свято земл зовсм не нагадував звичайний, в першу чергу свою агресивною флорою. У ельфв безпека власно територ завжди була на першому мсц, тому навть звичайна травинка могла виявитися з сюрпризом. Та встановлюючи сво пастки, вони абсолютно не розраховували, що в лс уврветься осатанлий натовп школярок, як зроблять проску майже клометрово глибини. це мова йде лише про тих, хто рвонув вглиб лсу, бажаючи вийти наперерз вткачев. Сам же винуватець переполоху знав про цю небезпеку, а тому старався триматися осторонь вд таких небезпечних длянок. Як наслдок: пд кнець дня в лс з'явилася нова дорога, густо засяна втомленими двчатами. При чому на першй сотн метрв вони ще були просто втомлен, а от дал х уже доводилося витягувати з кущв, знмати з глок та пднмати з ям, в як вони валилися цлими групами. Щоб витягнути усх до вечора було органзовано справжню рятувальну операцю. Спершу все йшло добре, але псля певно меж ельфи уже не дозволяли нкому заходити глибше. Вони нчого не пояснювали, виносячи учениць власними силами, але це було надто повльно, а потерплих - надто багато.

– Як це розумти?
– одразу ж поцкавилася Аура в Лт.
– Академя гарантувала недоторкансть нашо територ. Чому половина учнв Академ так ломилися до нас?

– Гналися за диким звром, втомилися загубилися в лс. Можеш дозволити свом слугам пропустити рятувальникв?

– Хочеш, щоб вони придналися до учениць?
– Аура показала на паралзованих двчат, яких на носилках вдправляли у медичне крило.

– Ясно.

– А що за звр був?

– Масаке Кейнс, знаш такого?

– Це вн х так?

– Не знаю. Зустрнеш його - запиташ сама. А нам потрбно знайти ще п'ятнадцять учениць.

– Ясно. Виносьте поки тих, кого можете, а я сама пошукаю вдсутнх.

Аура знову зникла в лс. Однак коли вона вже хотла прискоритися, попереду почулися двоч голоси та хруст глок. Хтось дуже сильно поспшав назустрч ельфам. Зграйка двчат ломилися крзь лс, не розбираючи дороги, а коли перед ними несподвано з'явився ельф з охорони принцеси - заверещали кинулися у зворотнй бк. На щастя х вдалося зловити заспокоти до того, як вони знову загубилися. Спершу розговорити х не вдавалося, але Лтя не була б головою учнвсько ради, якби не вмла знаходити спльну мову з людьми. Не останню роль у цьому вдграв якийсь мцний напй, який ельфи дали хильнути постраждалй. з сплутаного переказу подй стало зрозумли, що хня група виявилася одню з найуспшнших, як продовжували переслдування, не зважаючи н на що. Коли почало смеркатися, хтось з групи висловив розумну думку, що варто повертатися назад. Але цль була зовсм поруч вони навть встигли наблизитися до сво жертви, коли раптом виявилося, що той зупинився не просто так, а напоровся на якогось хижака. саме хня поява й стала причиною атаки звра. Кейнс крикнув м ткати, а сам залишився вдволкати тварину. На прохання описати монстра, жодна з двчат не дала нормально вдповд, мцний напй, подарований одним з ельфв-рятувальникв, уже не допомагав. Простежити зворотнй шлях уткачок уже не вдалося, оскльки до них увесь навколишнй простр не раз витоптали й перетоптали не тльки учениц, але й рятувальники, навть сам ельфи.

– Лтя!
– на галявину вибгла юна принцеса Маря.

– Ваша величнсть.
– голова учнвсько ради здивовано повернулася до знатно учениц, яка чомусь не опинилася серед постраждалих.

– Я щойно дзналася, що з лсу вивели останнх заблудлих, але я не бачила серед них сво Юкне.

– Юкне?
– щиро здивувалася Лтя.
– Я гадала, що не цкавлять так дурниц. Так чи накше, але ми щойно забрали останнх.

– Ой, а вона ж залишилася там!
– пискнула нещодавно опитувана учениця.
– Вона запропонувала нам повертатися, а сама...

***

Оп! ще удар! Ричи гучнше! Ще гучнше! Налякай його так, щоб цей гад бльше нколи не прокинувся!

Потужний удар проходить сантиметром вище, а гостр пазур пригинають волосся на голов. Для стороннього спостергача цей двобй здавався дуже швидким, буквально блискавичним, але для мене вн тягнувся уже клька довгих хвилин - синтетична форма снування ма сво переваги. Можна було б легко ухилятися вд усх ворожих ударв, але в мо плани це не входило.

Я вже хвилин десять валявся пд ведмедем, приймаючи на себе ус удари потужних лап, прикриваючи лише найуразливш точки: голову, оч, шию та пах.. А все тому, що страх органчного тла дозволив мен повернути контроль! Я мг би зробити це медикаментозно, або просто операцйним втручанням вдрзати мозок вд керування, але тод так невисока ефективнсть уже розгорнутих систем впаде ще бльше. А так я не лише стимулюю костюм вдновлювати свою форму, але й записую ус показники нося. Потм я збирався використати х у робот емоцйних фльтрв, аби запобгти подальшим припадкам. Хвилин десять я дозволяв звров мене валяти, доки не збрав ус потрбн результати, а потм...

Н-на! ще раз, ще! Отримуй! Куди побг?! Я ще не закнчив!

Потм уже я валяв ведмедя, спускаючи на ньому пар. Я навть не пдозрював, як мен в останню декаду не вистачало нормального мордобою. В так моменти навколишнй свт просто зника, а перед тобою залишаться тльки цль способи досягнення, тльки ворог зброя в твох руках. Неможливо передати словами вдчуття, коли кожен синтетичний м'яз працю на повну потужнсть, передаючи усю кнетичну енергю руки прямо в ребра суперника. Коли тактичний аналзатор на меж свох можливостей прорахову можлив зони ураження, обира оптимальний маршрут вдходу атаки. Коли ти бачиш, як тло ворога спотворються пд твоми ударами, все сильнше обмежуючи його можливост. Ц показники я теж записував, але уже для себе. Тепер же я мг не стримуватися працювати в повний контакт, не турбуючись про зламан ребра, струс мозку чи розбите обличчя - через пвгодини все буде як нове, а от задоволення треба було запасати наперед. Яка мен з цього користь? Все дуже просто: я записую усе навколо, включно з станом органзму, аби потм можна це було вдтворити у симулятор. Пам'ятате режим навчання перед проходженням Crysis-3? Так от саме вн лежить в одному з вцллих архвв. Моми зусиллями симулятор був допрацьований до повноцнно вртуально реальност, де можна було день та нч без упину ганяти свох дронв. А коли мен не було чим зайнятися, я перекидав у нього клька сотень реально пережитих сценарв або мпортував всередину до бса багато комп'ютерних гор - з своми потужностями за реалстичнсть симуляц я готовий ручатися головою. Звсно цей прийом спрацю не бльше двох-трьох разв, але ж бльше такого шансу найближчим часом може не трапитися! Тому я старався урзномантнити власн вдчуття, насолоджуючись кожною миттю. Великий бурий ведмдь, самець, злий вже трохи побитий, все ще тримав мо удари активно вдмахувався у вдповдь, а нколи навть влучав. Пд кнець навть проявився отой мй ефект гравця-за-монтором - значить 'сон' пшов мен на користь скоро я буду в норм!

почалися експерименти: намотування кругв, стрибки над та пд диким звром, епляця хутра, вправляння щелепи та всовування пдручних предметв у природн отвори... Хвилини через три я почав повторюватися, виршив урзномантнити свй арсенал, додавши до нього 'пекельний подих' з синтезованого аптечкою виведеного слинними залозами до ротово порожнини алгогену, а потм взагал перетворив сво долон на контактн шокери. За контроль над тлом я уже не боявся - вд пережитого шоку друга особистсть вдйде ще не скоро, а ботв я вд шокера вдвв. Тепер звичайний крос в голову без пдсилення вдправить в нокаут будь-яку органчну стоту. навть мох високотехнологчних родичв.