А ведмдь уже зрозумв, що тут йому нчого не свтить, намагався накивати п'ятами. Я йому ребра порахував, кгт вкоротив, половину хутра видер... Який вн псля цього ведмдь? Правильно - някий. А враховуючи, що псля кожного мого удару вн дуже кумедно пдстрибував, я мг з чистою совстю констатувати: свято вдалося!

Махнувши здорованю на прощання колодою по спин, я вже виршив повертатися назад в Академю, коли мо сенсори повернулися в режим монторингу показали безблетного глядача. Ддько, а я ж уже давно скинув з себе камуфляж замсть уже звично лвре хизувався натуральною синтетикою, включно з класичним концептом маски й шолома на голов. Ну що тепер й казати?

Тихенько подивившись на одну з учениць, я з здивуванням упзнав у нй ту-саму альбноску, з якою бачився у перший день - Юкне. Це вона охороняла родичку Лашури. Дивно, мен вона здалася спокйною врвноваженою двчиною. Та й до учнв не вдноситься. Як вона опинилася в компан цих горе-марафонцв? Двчина лежала метрах в десяти вд витоптано нами галявини, забившись пд колоду, тому був шанс, що вона нчого не бачила. Та й темно вже надвор... Увмкнувши Кей-мод, я наблизився до потерпло. Взор показував, що у двчини проблеми з ногою. Можливо пдвернула, коли ткала. Значить вибиратися з лсу ми будемо довго ... Н, це треба зробити затемна, поки нас ще нхто не побачив разом, бо знаю я цих учениць - знову ганятимуться за мною, щоб я ще й х на руках поносив!

– Втаю.
– нахилився я над колодою.
– Що ти тут робиш?

– Ти в порядку?
– голос такий тихий-тихий.

Дивна вона двчинка: сама постраждала, а хвилються про нших. не треба так дивитися на мене! Я ж бачу, що тоб боляче, твоя маска байдужост мене не обдурить - взор усе бачить. Звсно можна надати першу допомогу й самостйно, але я так уже засвтився з цю бйкою. Ну що ж, тод скористамося прийомом 'дзеркало' покажемо й саму себе!

– ти зможеш?

– Так.

– Залзай мен на спину.

– Я сказала, що можу йти.
– в голос вдчуваться ледь-помтне роздратування.

– Ти не вмш обманювати.
– покерфейс чесний-чесний погляд.

Закидаю ошелешену двчину соб на плеч спокйно рушаю лсом, навмисне трохи пдкидаючи , аби вона швидше дйшла потрбних висновкв. Мина хвилина, друга, а вона мовчить. Мина десять, а вона зцпила зуби й терпить! Я навть полонених на плеч рдко транспортував, оскльки з мом способом пересування вони часто отримували пошкодження хребта, а тут... От уже вперта двка, ну няк й не вгодиш!

Надвор поступово холодншало. В лс й так було прохолодно, а зараз - тим паче. Навть мсяць зник за хмарами, а густий туман потроху полонив ус низини, поступово пднмаючись все вище. Мен погода до одного мсця, а от Юкне уже вдчутно замерзла. Такими темпами вона скоро й застуду або грип пдхопить. Зупинившись, я знмаю з плеча й садовлю на порослий мохом прямокутний камнь, що ранше був частиною великого рукотворного пагорба поруч з нами. Там навть були сво маленьк печери, утворен з засипаних землею будвель. Але я туди лзти на став, побоюючись натрапити на якусь гидоту на кшталт комах або отруйних змй. Подумавши, що можна зробити я наважився на експеримент. Вдаю, що стягую з себе куртку, а насправд вдокремлюю частину найбльш пошкодженого ммкрилу. Мен все одно доведеться його вдновлювати. Хм, може сюди ще якийсь жучок почепити, виключно задля власного душевного спокою?

– Що ти робиш?
– голос байдужий, але я ж бачу, як вона намагаться непомтно вдвернутися.

– Теплий одяг. Не хочу, щоб ти захворла.

– Тод захворш ти.

– Я можу активно рухатися, а ти н. Якщо хочеш допомогти - натягуй залзай на спину.

Я простягнув й уже повнстю автономний модуль у вигляд тепло шкряно куртки. На мен ж залишилися лише штани та мтаця сорочки, яку я розпустив на клька стрчок зав'язав х ззаду у вигляд парашутно пдвски. Так не дочекавшись, доки Юкне примря обновку, я мало не силою одягнув , наказав просунути ноги у дв петл на рвн поясу. Потм залишилося лише обв'язати двчину за талю, я мг бути впевненим, що вона не випаде з пдвски до кнця нашо мандрвки. Схожу систему я застосовував для транспортування союзникв. Одного разу мен навть довелося таким чином вдриватися вд переслдування, водночас нести на соб морського пхотинця, який в цей час вдстрлювався вд дронв. Звсно тод у мене була зовсм нша екпровка, але й ми зараз не у бою, тому такий пдхд я вважав виправданим.

Зробивши клька коротких пробжок, я додав швидкост й незабаром впевнено долав лс, залишаючи згра нчних хижакв далеко позаду. Такими темпами я б вийшов до територ Академ уже хвилин за десять, однак мен слд було ще обйти табр темних ельфв з хнми пастками, тому цей термн розтягувався майже на пвгодини. Навть не уявляю, як я умудрився подолати таку велику вдстань, та ще й привести за собою когось. Загалом мен прогулянка майже сподобалася, якби ж ще мен не доводилося обмежувати сво сили.

Вже вибгаючи на узлсся ми застали момент, коли з лсу виходила та-сама група учениць, з якою бгла Юкне. Згадавши, що так не запитав про дещо, я вирушив навпростець через парк, де було найменше джерел тепла.

– Юкне, чому побгла за мною? Ти ж не учениця?

– Я не можу сказати.
– серцебиття та нш показники органзму майже не змнилися, значить це не нцатива.

Дставшись до лазарету, я пшов на пошуки цлителв. Народу тут було повно, тому на мене майже нхто не звернув уваги. Передавши Юкне на руки одному з цлителв, я спробував швиденько звдти забратися, але вже на виход мене помтив один мй знайомий.

– Кейнс!
– в коридор вмить запанувала тиша.

– Втаю, пане Улайт.
– не забути поклонитися.
– Як поживате?