– Втаю, дочка!
– перебивши слугу, над артефактом затремтло зображення молодо усмхнено жнки.
– Як проходить тво навчання?

– Дякую, мамо, все прекрасно.

– О, чому такий сердитий тон? Ти не рада мене бачили? Чи я вдволкла тебе вд чергово нтриги? Уже знайшла соб нову грашку?

– Не розумю про що ти.

– Може це якось пов'язано з тим тамничим хлопчиком?

– Що? З яким ще хлопчиськом?

– з тим, за яким уже давно половина Академ бга. Що, невже ти про нього й дос не знаш?
– удавано вразилася королева.
– Це ж треба: сама Маря Нарадан не зна останнх новин у свой же Академ!

– Мамо, припини.
– проричала двчинка, ледве стримуючи себе вд того, щоб не розтрощити цнний артефакт.
– Я все про всх знаю.

– Чудово!
– одразу ж знову повеселла королева, з цкавстю пдсвши ближче до артефакту, повнстю заповнивши люзю свом обличчям.
– Ну як вн тоб? Коли збиратеся внчатися?

– Мамо, я тебе не чую. Поговоримо пзнше.
– Маря вимкнула зв'язок лише псля цього дала волю почуттям, розбивши об пдлогу перший флакон з парфумами, який трапився пд руку.
– Як же вона мене дстала!

– Пан Маря, що королева мала на уваз, коли говорила про внчання?
– недоречно запитала Юкне, зацкавлена дивною розмовою.

– Не звертай уваги.
– Маря на мить завмерла, а потм з хитрою посмшкою повернулася до сво супутниц.
– Хм, внчання...

Як уже було сказано, Юкнайя нколи зовсм не розумла хд думок сво Хазяйки.

***

Твою ж дивзю! Оце так розмови! Добре, що я здогадався в куртц жучок залишити. Все, я передумав - пду вибачатися перед пан Лтю прямо зараз! Треба буде ще на Мзайю щось почепити. Може ошийник, хе-хе-хе? Що? Н, я не злопам'ятний, просто зло з деальною пам'яттю. Хоча н, не ошийник, значно кращий варант! обов'язково проконтролювати сво оточення: Кайю, Лашуру, двйнят... Хто волод нформацю - той волод свтом! А так я отримуватиму нформацю з перших рук!

Взит до пан Лт пройшов... Хоча н, спочатку наступив, потоптався, а вже потм пройшов дал. Вдправляючись на цю зустрч, я навть не пдозрював, наскльки пдступними можуть бути жнки. Зокрема те, як вони умудряються користуватися свом становищем. Я зробив усе так, як порадила мен пан Ханна: постукав, дочекався вдгуку, зайшов, став перед начальницею чекаю на реакцю. Довго чекаю, хвилин уже з десять, а мене продовжують гнорувати! Був би я людиною - уже давно б збсився. А так: перейшов на внутршнй нтерфейс спокйнснько соб працюю, контролюючи розвиток свох систем. Напевно мо тло почало хропти, тому що хвилини через три НК без мого втручання увмкнув форсаж на самих лише рефлексах змусив тло ухилятися вд рзномантних предметв, якими в мене кидалася одна надмрно агресивна особа. Цкаво, де вн вивчив ус ц прийоми? А, ну звсно ж - мо вибрики у лс. Треба буде якось розм'ятися, щоб вн нш рефлекси у моторику змг прописати, бо у нього ж зараз псля вдновлення ус банки даних пуст.

– Нахаба! Хулган! Псих!
– все бльше розпалювалася двчина, пдбираючи замсть чергового снаряда якусь велику книжку.

– Будь-ласка, заспокойтеся. Пояснть причину агрес.
– намагався я, у форсаж переглядаючи останн хвилини життя мого тла.

– Ти ще й грубити смш?!
– слухай двко, я теж умю прикриватися свом становищем.

– Ваша агреся немотивована. Я приведу цлителя.

– Стояти!!!

– У мене чтка вказвка: неадекватних - доправити в госпталь.
– один з цлителв дйсно мен щось таке казав.

– Що?! Та я... Та тебе...

– Пан Лтя. Як себе вдчувате?
– а сам роблю байдуже обличчя повльно скорочую вдстань мж нами, мовляв, тльки дай мен привд.

– Гррр! Зла! Зла втомлена! Через тво витвки половина Академ зараз лежить у госптал не зможе завтра пти на заняття, а клькох узагал довелося рятувати вд диких тварин!

– Надйшла скарга. Про образу. Можу чимось допомогти?

Двчина на деякий час завмерла, намагаючись зрозумти сенс заплутаних фраз. Цьому прийому мене навчив один майор з дуже промовистим прзвищем - Пейн. Вн робив так, коли треба було змусити солдата думати. Особливсть цього прийому в тому, що без вказаних рамок мозок сам додуму те, що йому треба. У мому випадку це допомогло налаштувати двчину на далог.

– Ну що ти можеш мен запропонувати? Грош?
– ага, уже трохи розслабилася, значить треба спантеличити зацкавити, а враховуючи першопричину усх мох сьогодншнх проблем...

– Н. Спокй. Акупунктурний масаж. Знма напруження...

– Що?! Щоб ти повторив те ж саме, що з наставницею Мзайю?!

От уже ця наставниця... Ну нчого, я теж умю розпускати слухи.

– Вона схвалила. Сказала готуватись. чекати пацнтв.
– дйсно, непоганий варант пдробтку, та й жучки розвшувати буде простше.
– Рекламу взяла на себе. Реклама вдалася. Здаться...

Ага, а тепер вдвернулася до вкна й почервонла - явно зна причину усього цього переполоху. Ну давай-давай, набивай соб цну, вмовляти тебе я не збираюся. не треба так на мене дивитися: я простий селюк, натякв не розумю. Хвилин через п'ять голова учнвсько ради здалася дозволила соб догодити. Догоджав я довго, майже цлу годину. Пам'ятаючи минулий раз, я навть не просив перевдягатися. Звсно в одяз масаж не такий ефективний, та заспокоти пацнта можна й хмю. Особливо, якщо втирати у вдкриту шию, поруч з основними судинами. Нарешт розслаблена двчина мцно заснула я, здавши начальство на руки помчниц - уже знайомй мен Лапс - швиденько покинув примщення. Ще на вход мо датчики вловили присутнсть у сусднй кмнат ще клькох осб, а якщо врахувати вдсувн декоративн стни... Схоже я щойно сам зробив соб рекламу. Жучки вшати не ризикнув, але щось мен пдказу, що наступний шанс пдвернеться скоро.