Над островом клька свтлових колодязв. Хороший спосб для вдходу, але у мене зараз нема для цього обладнання, тому повертаюся вже вдомим шляхом. Зупиняюсь, бо на причал уже вибгають служител церкви. Так ж клрики, як оглушений мною, тльки з дивними кулями в руках. Невже шоков мни? вони все ближче. Обйти не вдасться, просто мсця не вистачить. Значить стрибаю вниз. Летти далеко, корабель виситить мало не пд самим куполом порту. Поруч пролтають корабл та яхти всх можливих форм та розмрв. Бачив навть одну у вигляд метелика - безглузда форма, особливо пд час сильного втру.

За десять метрв до земл переходжу в режим захисту. Приземлення бльше нагаду вибух, що одразу приверта увагу присутнх тут працвникв. Вс одразу повернулися в мй бк. Шансв залишитися помченим - нема. Притримуючись концепц 'крутого супергероя', пднмаюся з пози прибуття Термнатора, спокйним кроком виходжу з хмари пилу й, гноруючи шокованих людей, зникаю пд камуфляжем. Тепер слд швидко зникнути звдси, поки не прибгли церковники. Випускаю кгт на руках ногах (альпнстськ, а не бойов), швиденько пднмаюся по кам'янй стн. Поки трива пдйом, трохи послаблюю контроль над видльною системою, бо може не вистачити часу. Органзм так отримав численн переломи псля падння, а тут ще й я його пригнчую. А все ж класно вийшло з цим приземленням! Шкода камери нема, аби записати вирази на обличчях тих людей. Ось заради таких моментв варто жити!

Нарешт дстаюся люку й мчу до лазарету. На все про все в мене пшло п'ять хвилин сорок секунд. Бачу, як до лазарету наближаться компаня наставникв на чол з Мзайю. Прискорююся ще бльше, прнаючи у вкно, встигаю в останнй момент зайняти мсце в коридор.

– Ну що вн знову наков?

– 'Побився' об учениць.
– особливо видлила перше слово та наставниця, що знайшла нас.
– Схоже так 'побиття' у них увйшли в моду.

– А вн, значить, просто випадково проходив повз них?

– А ви як гадате?
– наставниця вказала на мене.

– Хороший клей. Не вддираться зовсм.
– процитував я одного персонажа, намагаючись вддлити "туфл" вд камнцв.

А клей дйсно хороший. Органчний, майже без запаху, трима не грше за епоксидну смолу. Та ще й залишаться рдким, доки до нього щось не прикладеш. Цкаво, де вони його дстали? Мен б такий рецепт для травматичних зарядв згодився. Або ще краще - нелетальн пастки. Треба буде допитати цих горе-нападниць.

– Йшов у порт. Нкого не чпав.

– Навщо йшов?

– Поповнити запас.
– дстав я з-за пазухи коробку з пустими зарядами.
– Королева наказала. Зустрв х.
– кивнув у бк палати.
– Мене затримали. Вдреагував на рефлексах. Як вмю. Потм прийшла наставниця. Все.

– Знаш, що з тобою за це буде?

– Подяка за пдтримання порядку?

– Н, ви чули? Ви чули це нахабство?!
– обурилася одна з наставниць.
– Ми тут виршумо його долю, а вн...

– Зачекайте.
– зупинила свою колегу нша жнка.
– Наставниця Мзайя, це ж ваш учениц?

– Натякате на погане виховання?
– дуже люб'язним голосом поцкавилася та.

– Натякаю на хн навики. Вам не здаться, що у них рзна вагова категоря. при цьому хлопець спокйно займаться своми справами, а ваш учениц вдлежуються з... з чим?

– Травми легко та середньо важкост.
– пдказав цлитель.
– Нчого серйозного.

– А мало бути навпаки. Що на це скажете?

Дал я уже не слухав. Жнки сварилися мж собою, як на базар. В хд йшли будь-як аргументи. Здаться ще трохи, вони почнуть з'ясовувати стосунки мануально. Ситуацю врятував один знайомий мужичок з пишною шевелюрою дуже привтним обличчям. Всього клька слв, наставниц розтанули, наше школярки перед старшокласником. Хоча на мй погляд вн був навть молодний за них.

– Втаю пане Улайт.
– обов'язково вклонитися цьому майстру психологчних манпуляцй.

– Привт, Кейнс. Ти у нас як завжди, у центр уваги?

– Так, знову.

– Радий за тебе.

Ну ти й мудак! Ти знущашся?! По очах бачу - знущашся! Хм, а чи не твох це рук справа? Бо дуже вже настрй у тебе хороший. Може тоб його зпсувати? Мен не складно, ти тльки дай привд. Схоже щось таке вдобразилося у мене на обличч - ще одна ознака втрати контролю - бо Улайт одразу ж перевв розмову на ншу тему. Але я просто так з нього злазити не збирався. Щойно ми достатньо вддалилися вд представниць прекрасно стат, як я в лоб у нього запитав:

– У мене питання. Двчата. Ц та позавчорашн. Чого вони хочуть?

– Чого хочуть жнки?
– прикинувся дурником Улайт.
– Оу, це дуже флософське питання...

– Конкретно вд мене. Я тут до чого? Чому вони причепилися?

– Розумш, у них таке виховання.
– одразу ж перейшов вн на повчальний тон.
– Таким як вони важко знайти соб пару. Партнерв у лицарв може бути багато, але не вд кожного будуть обдарован дти. А ти якось зумв потрапити у прислугу до само королеви, значить у тоб щось . От вони й кидаються на тебе. все заради того, щоб...