– Затягнути мене в лжко.
– закнчив я за нього, згадавши вковий ценз для одруження в Япон.
– Я зрозумв. х реально вдмовити?

– Сумнваюся. Якщо твоя дитина не буде обдарованою, то вони сам вдмовляться. Та поки вони носять печатку лицаря - про вагтнсть можна забути. Потм вона сама спаде, але до того моменту кожна з них намагатиметься знайти соб якомога бльше партнерв.

– Що за печатка?

– ...
– Улайт сказав якусь тарабарщину.

– Що?

– Не дозволя завагтнти. Ставиться внизу живота, або на копчику. Хех, якби ти не втк вд наставниц Мзай, то помтив би так печатки на усх наших ученицях.

– Не знав.

– Тепер знатимеш. Але вд мисливиць за чоловками тебе це не вряту. Вони свого не полишать.

– А нш чоловки? Т, що учн - так само?

– Н, там зовсм нш правила. Вони до певного моменту недоторкан. Але тоб таке точно не свтить. Навть якби ти став учнем, вдношення до тебе вже не змниться. Вони все одно тебе ганятимуть.
– а це дуже важливе зауваження.

– Дякую, що попередили.

Значить статус учня мене вд таких погонь не вряту. Це дуже погано. У мому ниншньому стан з'являться реальний ризик зрватися. Хм, а якщо я не сам пду вчитися, а пересяду на когось з учнв? В принцип це навть простше, нж висти в капсул окремо вд тушки. Та й у вдключц лежати не доведеться. А так просто пересяду на ншу тачку, можна навть пасажиром, а стару вдправлю на ремонт! Таким чином я вбиваю двох зайцв: освту здобуваю, тло приводжу до норми. От тльки де б знайти соб донора? Та ще й такого, щоб характерами з ним зйтися? Навряд чи х тут багато. Особливо у порвнянн з двчатами. Поправка - де х узагал шукати?! Я ж за увесь час свого перебування тут хлопцв так не побачив. Хба що в перший день.

– Пане Улайт, а як вони?

– Хто?

– Хлопц. Ще не бачив. Жодного.

– Ну, в них нема окремих груп, вони вчаться разом з усма. Хба що деяк предмети викладаються спецально для них. Ну фзична пдготовка. Але туди тебе нхто не пропустить. Що? Пробач, Кейнс, договоримо потм.

втк. Навть не попрощався! Ага, це один з клрикв його позвав. Ну що ж, не будемо вдволкати людей вд роботи. А поки вони ус зайнят, можна нарешт сходити в порт наклепати зарядв для Кай. Виходимо з лазарету... Нкуди не виходимо! Бля входу стоять тро служителв заганяють усх назад. Цкаво, це якось пов'язано з моми витвками, хе-хе?

***

– Як результати?
– поцкавився Тору, заглянувши у польову лабораторю.
– Вдалося щось витягнути з ц штуки?

– Майже нчого.
– потиснув плечима хнй штатний експерт.
– Сам механзм надзвичайно простий, але що саме приводить його в дю - невдомо. Можу лише сказати, що ефром тут навть не пахне. Буквально.

На стол перед служителями церкви, закрплений в потужних лещатах, прикритий товстим склом, знаходився дивний пристрй. Не зважаючи на незнайом форми й конструкцю, будь-яка людина, вперше побачивши його, з впевненстю упзнала б в ньому зброю. От тльки не було на свт майстра, який мг би зробити ТАКУ зброю.

– А це що?
– Тору вказав на роглфи, зроблен на внутршньому боц кришки.

– Не знаю. Наш криптограф ще не розбрався, хоча й каже, що то не шифр.

– Просто старе письмо.
– вдгукнувся той.
– Я таке вже бачив. Скоро закнчу.

– Навряд чи з цього пстоля ми взагал зможемо щось дзнатися.
– знову продовжив мову зброяр.
– Ось ц србн дротики могли б бути трубками для ефру. Але я навть не уявляю як х узагал можна зробити настльки маленькими.

– Йому вдалося.

– Сумнваюсь, що це, - майстер кивнув на стл, - зробив вн. Ви ж сам казали, що вн вон. А хто з вонв зна, як робився хнй меч?

Дуже слушне зауваження. Але результати спостережень вказують, що до недавнього часу тако збро у нього не було. Звдки ж вн взяв? Принс з собою? Хба що так, але це означатиме цлу купу нових проблем: десь ма бути майстер, який створив цю зброю. Такий майстер не може бути одинаком - його неодмнно прибере до рук якась гльдя, або правитель. озброюватиме такими механзмами свох людей. А оскльки один з них уже прописався у прислуз королеви...

– Пане нспектор!
– перебив його роздуми рядовий служитель.
– Доповдаю! Десять хвилин тому в порту було помчено присутнсть Третього. Псля переклички один з служителв не вдгукнувся. По тривоз пдняли усх з глушилками й почали прочсувати територю. Об'кт на контакт не пшов, просто зстрибнувши униз. Слди приземлення зараз вивчають спецалсти. Також у оглушеного служителя зник ндикатор.

– Що з Другим?
– повернувся Тору до свого помчника.

– Без змн.
– коротко вдповв той, зв'язавшись з пдлеглими.
– Об'кт все ще в лазарет. Спроб вирватися не помчено. Схоже його дуже зацкавила наша мастика.

– Продовжуйте за планом. Все, з чим контактував Третй - вивезти з порту. Постраждалого - на допит. Усх оперативникв заженть назад, панку не пднмати, на оч не показуватися.

– Хай!

Тору любив свою роботу. Будь-яка загадка для нього була викликом власному нтелекту. Саме в так моменти, як зараз, коли доля пдкидала чергову деталь мозаки, вн вдчував... Не прикрсть. Скорше незадоволення до самого себе, що не змг виршити головоломку сам, без пдказки. це ще бльше пдганяло його в робот, не даючи вдволкатися на щось нше. Тому не було нчого дивного в тому, що нхто з церковникв у здоровому лузд до нього зараз би не пдйшов. Тору був не тю людиною, яка дозволить комусь стати на завад мж ним та його пристрастю.