Двчина пересувалася майстерно, плавними ривками змнюючи свою позицю по за межами мого поля зору. Йшла точнснько по мох слдах, тому недосвдчений слдопит подума, що тут пройшла лише одна людина. От тльки меч на пояс був недоречний - постйно чплявся за глки, смикав накидку всляко заважав рухатися. Навщо вона взагал його взяла з собою?

Нарешт я вийшов до узлсся. Як минулого разу, болото було оточене пщаним схилом, абсолютно чистим вд рослин. Неподалк навть блв череп якось млко тварини, що необачно скотилася в пастку. Трупер був у клькох сотнях метрв лворуч вд мене, але через густий туман його не було видно.

– Виходь уже. Ми прийшли.
– кажу Кай, повертаючись до не, але двчина прикидаться, що тут нема.
– Кайя, не ворушись. На тоб павук.

– Кйя!!!
– двчина вискочила з-пд накидки, наче ошпарена.
– Де?! Де вн?!

– Тльки в уяв твой.
– посмхаюсь я, ховаючи мачете.
– Йшла навщо за мною?

– Гр-р-р! Ти дивно поводився.
– Кайя повернулася до сво накидки скрутила в торбу, закинувши соб на спину.
– Ну навщо ти сюди приперся? Що це взагал за мсце?

Ага, значить вона теж не в курс. Що ж це за болото таке, що про нього нхто не зна? Церква тут була, мене тут зловили, на цьому все - нби й нчого не сталося. Складаться враження, нби ця тема взагал пд забороною. в документи заглядати сенсу нема - перекладач ще не готовий. Втм, можна просто все переглянути сфотографувати текст, а розшифровкою зайнятися пзнше. Точно! Так зроблю! Тльки спочатку виберуся з цього котловану, бо щось у мене теж зв'язок зботи почина.

Обмацавши сенсорами усю прилеглу територю, я беруся за дослдження аномально територ. Минулого разу в мене не було н часу, н можливост як слд оглянути це мсце. Тепер же, якщо випала така нагода, слд якомога бльше дзнатися про цю заборонену зону, бо щось мен пдказу, що вд стороннх осб я про не нчого не почую. для початку слд провести повтряну розвдку. Дстаю з-за пазухи дрона. Не збиральника, не трупера - звичайного квадрокоптера-розвдника, який так любили солдати початку XXI столття. Вн простий, надйний, маневрений, швидкий, а головне - вдносно дешевий. диний мнус, це неможливсть встановити бодай якусь зброю, але у рол всевидючого ока вони були неперевершен. Виростити один з них навть з моми обмеженнями було справою клькох хвилин. Рухомих частин у нього мнмум: чотири ротори, нтегрован у гвинти, та Х-подбний корпус з двох частин, який скручуться по центральнй вс у тридцятисантиметрову паличку з потовщенням у центр. Вн був настльки простий, що я змг вивести його з органзму через стравохд, а не через... Ну ви зрозумли. А завдяки тому, що у рол акумулятора виступав сам корпус, при втрич меншй у порвнянн з оригнальними дронами мас, його заряду вистачало на пвгодини активного плотажу. А спокйний полт у висхдних потоках узагал мг розтягнутися майже на годину. Моя ти крихтка! Давай, лети на завдання!

– Що це було?
– поцкавилася Кайя, з цкавстю спостергаючи за вдлтаючим роботом.

– Дрон.

– Щось я не врю, що ти мг це прихопити з свого свту.

– Зробив тут. З матералв пдручних.

– Ага, розкажи мен - ще нхто не мг змусити механзми працювати самостйно! Звдки ти його взяв?

– Не кричи.
– прогнорував я Кайю, наганяючи у склянку свж зразки туману.
– Не повриш мен ти все одно. Вважай загадкою це.

– Та ти сам одна ходяча загадка!
– не витримала Кайя, жбурнувши в мене свою торбою хапаючись за меч, нби вона ним зможе мен щось зробити.
– Що ти зробив з королевою?! Чому вона так перед тобою стелиться?!

– Домовленсть у нас. Секрет це не мй, не мен й розкривати його. Королева захоче якщо - розкаже сама тоб.

Ось так обламавши Кайю, я вдправився витягати бдолашного трупера. Двчина ще трохи пом'ялася на мсц й вдправилася слдом за мною.

Мсце знаходження трупера вдалося знайти по спалахах розрядв. Його корпус був бля само води, ледь помтний у туман. А причиною його деактивац була куляста штуковина, край яко виглядав над пском. Ось тут я порадувався, що так вчасно зайнявся павучими залозами, адже мо синтетичн волокна в основному струмопровдн, я мав би реальний шанс зловити розряд. з павутиною таких проблем не виникло.

Витягнувши з себе десяток метрв нитки, я прикрпив один кнець до знято рукоят мачете, яка легким змахом руки перетворилася на кшку. Кшка зачепилася з першого разу, я швидко потягнув постраждалого до себе. На половин дистанц волоснь рзко розтягнулася розчинилася - агресивний туман не хотв просто так вдпускати свою жертву.

– Бачиш?
– показую Кай ледь помтний кнчик волосн.
– З усм трапляться таке, що в туман цей потрапля. Пдходити не думай.

– Навть не думала.
– вдповла двчина, вдступаючи вд мене на клька крокв.

Почекавши ще клька хвилин переконавшись, що розряди вже не б'ють, я перевв костюм в режим повно золяц, натягнув капюшон, щоб Кайя не побачила пдняту на обличчя маску, метнувся до дрона. Пам'ятаючи минулий раз, я завбачливо вкрив свою поверхню неорганчним слизом, схожим по свох властивостях до силкатного клею. Повнстю вд туману це не захистить, але головним завданням цього покриття було вберегти чутливий до кислот ммкрил. Така обережнсть одразу ж себе виправдала, бо туман з минулого разу став ще бльш агресивним, за клька секунд мого перебування в небезпечнй зон покриття повнстю припинило сво снування. Вдруге я туди не ползу.

Трупер теж серйозно постраждав вд туману. Панцир наче корова язиком злизала, залишивши лише крихку керамчну пдкладку-золятор, що при першому ж дотику обсипалася пилом. Вуха-радари туман вигриз пд корнь. Шас теж позбулося скатв, але привд, окрм лвого переднього колеса, по якому били розряди, був ще робочий. Коли трупер активувався й почав крутити головою, Кайя ледве стрималася, щоб знову не закричати - настльки вн зараз був схожий на велетенського павука. Завантаживши його збраними зразками, я вдправив бдолаху на базу - ремонтуватися замнити нарешт сво шас на нормальн щупальця.