І суворо додав:

– І щоб поганських слів про неї я більше від тебе не чув!

– Слухаюсь, отче, - підкорився Адам і запитав: - А що я маю з нею робити?

– Тобі ще розтовкмачити, бовдуре?

– А то, - промимрив Адам.

– Ну, добре - поясню. Будеш ходити з нею в парі. Куди ти, туди й вона, як нитка за голкою. Ти - під кущик, і вона під кущиком до тебе пригорнеться...

– І оце все?
– зрадів Адам.

– Е, ні! Будеш про неї турбуватися, піклуватися, годувати, в доброму тілі тримати. Збагнув?

– Слухаюсь, отче, - похнюпився Адам.
– Хай буде так!

А коли Всевишній пішов, ясно всміхаючись, Адам запитав Єву:

– Слухай, "ти вмієш по деревах лазити?

– Таж старий казав - краще у кущі, - грайливо відповіла Єва, гіпнотизуючи Адама димчастою млосною блакиттю. Адамові здалося, що він ось зараз - втопиться в її бездонних, як небо, очах.

Моторошно стало хлопцеві. Як від того блакитного потопу врятуватися? і незчувся, як вже гойдався на маківці найвищого дерева, де й ховався в гущавині до ночі. А Єва цілісінький день просиділа під деревом, аки вовк, що полює на мисливця. Що вона іще робила? Та нічого такого - пісеньки мугикала, з квіточок віночок сплела...

Отак ганяла Єва Адама день у день по райських хащах, аж поки не надибала на богове Древо.

– Адаме, - ніжним голосочком спитала вона, - а чому ти жодного разу не видерся на це дерево? Дивись, які на ньому гарні плоди...

– Ти що, очманіла?
– озвався з баобаба захеканий Адам.

– А що я поганого сказала?

– Заборонено- на нього лазити! Під страхом Страшного суду і неминучоу кари заборонено! і плоди з нього жерти - зась!

– Чому, Адаме?
– мелодійно джеркотіла Єва.

– А я звідки знаю? Що я, бог - усе знати? і взагалі відчепися од мене, бо - уй-богу - урветься у мене терпець! Як дам кокосовим горіхом!

– Ой, дай, Адамцю! Мені щось і справді пити хочеться

Заскреготав Адам зубами, мов шинкар, коли у нього люди сидять і тільки теревенять, а горілки не замовляють, та й подався у хащі виконувати Євину примху. Бач, з лісового джерельця не може напитися...

Ну, тут, як воно завжди буває, тільки чоловік з очей, як до рви чемний Спокусник суне:

– Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змієм.

– А мене Євою... Але я вас щось не бачила...

– І не дивно - мої володіння розташовані окремо від цього чудового райського куточка. Оце завітав познайомитися.

– І що, не жалкуєте?
– лукаво примружилась Єва.

– Жалкувати, що познайомився із справжньою чарівницею? Та ви що! Ви б тільки поглянули на себе. Кращої статури не знайти! А які коси! А очі! Чаклунка, боже створіння! А ця довбня - ваш Адам - тільки й знає що по деревах гасати. Таку кралю не цінує... Я б для вас, моя крихітко, влаштував би воістину райське життя!..

– З милим рай і в курені, - як могла, пручалася беззахисна Єва, зовсім-зовсім оголена.

– Який курінь? Де ви бачили той курінь? Ваш бовдур не з вами у курені, а з мавпочками на гілляках раює. Ех, мені б отакий скарб! Та я б!.. Та ви б!.. Та ми б удвох!.. Дозвольте, моя чарівнице, почастувати вас оцим прекрасним плодом...

– А мені зараз Адам кокосового горіха принесе...

– Кокосового горіха... Та ще гнилого... Та ще по дорозі сік сам висмокче... Та ще потім вам отим гнилим кокосом усе життя докорятиме... А цей, дивіться, який соковитий!

– Адам сказав, що з цього дерева куштувати найсуворіше заборонено...

– Адам... Сказав... Заборонено... Та чи подумали ви: раптом він бреше? і що він взагалі знає, ваш темний неук Адам? і розум його не посвітлішає, поки нехтуватиме цими чудодійними плодами. Бо плоди з цього дерева солодке джерело пізнання. От покуштуйте і дізнаєтеся, брешу я чи ні... Я правду кажу: заборонене - солодке...

– Ну, хіба шматочок, щоб вивести вас на чисту воду, - завагалася Єва.

Спокусник одразу вклав у ручку рви заборонений плід і у захваті аж сплеснув у долоні:

– Боже мій, яка краса! Хоч картинку малюй "Дівчина з яблуком"... Ну... Ну... Сміливіше, нічого не бійтеся... Нарешті, розумнице моя! А тепер скажіть, володарко моїх мрій, чи брехав я, коли присягався, що ви найчарівніша жінка у світі?

– Нахабо!
– у рви прорізалася жіноча логіка.

Спокусник отетерів від несподіванки.

– А що таке?
– розгублено забелькотів він.
– А що я такого? Я ж тільки хвалив...

– Хвалив!
– гримнула Єва.
– Знущався, а не хвалив! Бач, йому порівняти мене нема з ким... Ясно, нема! і не буде, поки я лишатимусь єдиною жінкою на світі! На моєму місці і горбата була б кращою!