В історії людства це був перший світовий рекорд. А все чому? Бо творцем Адама був Найдосконаліший, Наймудріший, Усевідаючий Всезнайко, з яким Адамові нема чого й рівнятися. Подумати тільки: Адам за один день лише дав назви усьому сущому, а Всевишній за один день усе те суще сотворив. Що важче? Було б діло, а назва знайдеться! і рівняти ух не можна! Досить згадати, що на його першу дитину. Каїна, пішло аж дев'ять місяців творіння. Однак і того Каїна без Адамової помічниці рви не було б...

Отак я воздав хвалу Отцю Небесному. Гадаю, Всевишньому сподобалося. Може, змилостивиться і випустить на волю достроково?

Про всяк випадок (як падати, то на м'яке!) вирішив підлеститись і до мого наглядача.

– Пишайся, Левіафане!
– солодко проспівав я.

– Це б з чого?
– здивувався той.

– Як з чого? Хоча б з того, що твій родовід давніший від мого. Будь-який цар запишався б, якби дізнався, що походить з черева твого пращура.

– Невже?

– Правду кажу. Усі вельможі рахуються поміж собою, чий родовід давніший.

– А хіба мій рід давніший від твого?

– А ти що - не слухав? Адже пару твоїх пращурів Всевишній сотворив на п'ятий день, а моїх - на шостий. Та й то - некомплектне...

Уже настав третій день мого ув'язнення, а про звільнення й гадки нема. Ну, заждіть! Геракл втік, і я - не з гірших.

Ото пожував сухіврю з хлорели і повів хитру мову:

– Всевишній і справді мас світлий розум. А все чому? Бо посеред раю він завбачливо виростив для себе Древо Пізнання. Плоди з нього він їсть сам-один. Як тільки чогось не знає, з'їсть пізнавальний плід, і вже все йому відомо.

А всім іншим під страхом Страшного суду мудро заборонив оті пізнавальні плоди жерти. Інакше, приміром, мавпи з мавпочками вмить би оте дерево обнесли, і нині б не люди володіли землею, а мавпи. Навіть Адамові господь заборонив з того дерева куштувати. Щоб не вийшов з нього великий розумник. З дурнем завжди легше: він власної думки не мас. Що дурневі не скажи, усьому повірує на слово.

І жив Адам в раю у святому невіданні. Мов викінчений дикун. Не знав, темнота, навіть такої дрібниці: одягатися йому чи ні. Гасав по райських кущах голяком, як його Всевишній сотворив. Весь невмиваний, у синцях та подряпинах...

Одного разу покуштував Всевишній з Древа, і його вмить осяяла чергова істина: усякої тварі він сотворив по парі, а от Адама - некомплектне!

Явний недогляд!

От і напосівся він на Адама, ніби той винен:

– Час тобі, хлопче, одружитися. А то вештаєшся один, мов безпритульний. Треба, ой, треба тобі жінку знайти!..

Адам слухає і в своєму дикому невіданні нічого не годен второпати. Тільки лупає по-дурному очима.

Але на той час, певно, давно вже дощу не було. Глина, мабуть, так всохла, що порепалась. А хіба з сухої глини щось зліпиш? Та вона у пальцях розсипається на порох.

Але господь не розгубився, не позадкував перед тимчасовими труднощами, не зірвав планових строків творіння внаслідок несприятливих "об'єктивних причин". Він не з таких! Його виробниче правило тверде: сказано зроблено.

Коли Адам спав, Найспритніший так ловко висмикнув у хлопця ребро, ніби все життя на товкучках по кишенях спеціалізувався. Адам нічого й не помітив, начеб оте ребро у нього було зайвим.

А Всевишній дмухнув на ребро і мовив:

– Хай буде жінка!

І стала жінка. Гарненька! На всіх іконах її малюють блондинкою з блакитними очима. Тому-то з того часу чоловіки надають перевагу білявим. А жінки, знаючи про це, волосся фарбують. Щоб ввести дурнів у оману та спокусу! Ну, це я так - мимохідь відхилився

Коли Адам прокинувся, бачить - веде до нього Всевишній чарівне створіння, з пшеничним волоссям аж до колін. Зрозуміло, голе-голісіньке. Про одяганку, хоч би благеньку, господь зовсім не дбав...

– Ой-ой-ой!
– полохливо зойкнув у своєму невіданні повний невіглас Адам.
– Нова звірюка!
– і щоб одразу покінчити з реєстрацією, тицьнув у нову звірюку пальцем, даючи воістину придурочну назву: - Секс-Бомба!

– Що ти мелеш?
– вперше скасував назву Всевишній.
– Це твоя подружка, а не звірюка. Ім'я її ніжне, мов квітка, - Єва. Гарна дівчина, правда? Вибирай - не вибирай, а кращої зараз все одно не знайдеш.