–  А моїх панiв лише п'ятеро, i нас троє. Пiшлiть з нами яких сорок люда, або хоч i всi ходiть. Приведiть коней з собою, а звiдтам вернетеся з грiшми. Це лiпше для вас як конi, бо золота вовк не буде їсти.

Татари стали нараджуватися помiж собою i так порадились, що п'ятдесят їх поїде з кiньми за Iскрою.

Вони його нi раз не пiдозрювали, бо по-татарськи так говорив, начеб мiж ними довго жив.

Посiдали на коней i цiлою юрбою поїхали за козаками.

–  Чому ж ви i наших коней не забрали?

–  Ти мудрий, але i ми не дурнi. Перш вiзьмемо викуп, опiсля ви приїдете за кiньми.

–  Тi шельми щось недоброго замишляють, - каже Iскра до запорожцiв.
– Держiться осторожно.

Iскра вирядив одного козака, щоб їхав передом та показував дорогу. З другим полишився позаду, пiдганяючи конюхiв до поспiху…

–  Знаєш, батьку, що я пiдслухав?
– каже козак до Iскри.
– Тi гiльтаї, не догадуючись, що я їх розумiю, говорили так мiж собою: "Вiзьмемо усiх в пута, та в ясир, а що при них знайдемо, то наше"…

–  От i добре, - каже Iскра, - будемо мати трохи втiхи. Сагайдачний з запорожцями дасть їм раду. I ляхи без дiла сидiти не будуть, а Антошко з своїм цапиним лобом якраз добрий до такого бою.

Вже було геть з пiвдня, як чуйне ухо Сагайдачного зачуло тупiт коней. Сагайдачний присiв до землi i надслухував.

–  Мосцi пани! Не завадить оглянути порох на пiстолетах, та шаблю пiд рукою мати. Лише прошу не вихапуйтеся наперед, а дивiться, що я робитиму. А ви, хлопцi, вiзьмiть у руки по дрючковi, з оцих, що казани на них висiли, та й менi дайте якого пригожого цiпка.

Незадовго захвилювала степова трава i стали показуватися зразу кiнчастi татарськi шапки, а вiдтак i їздцi. Козак, що їхав напередi, почвалував щосили до своїх. Татари стали за ним кричати i пустились здоганяти, та вiн їх випередив.

–  Отамане! П'ятдесят татарських конокрадiв iде за викупом…

–  А коней наших ведуть?

–  Не хотiли, чортовi сини. Перш, кажуть, грошi, а потiм за кiньми посилай…

–  Вашмосцi, маєте яку скриньку, так давайте сюди, а ти, вашмосць, що знаєш татарську мову, скажи їм, що окуп вже для них приладжений, хай зараз подiляться тим на наших очах, щоб нiкому не було кривди. Скажи, що на кожного випаде по п'ять золотих.

Зараз над'їхали татари. Побачивши таку юрбу напiвголих дикунiв, можна було справдi налякатися. Вони були без сорочок. Тiло осмалене вiд сонця, мов у циган. Вони сидiли на конях без сiдел, а замiсть зброї держали ломаки в руках.

Панi Дзюбiнська налякалась дуже i ломила руки в розпуцi. Анна дрижала теж, але показувала бадьору i потiшала свою старшу товаришку. Вона була певна того, що пан Конашевич дасть собi з ними раду.

Товмач-шляхтич, показуючи на скриньку, говорив так, як його Сагайдачний навчив.

Татари позiскакували з коней i обступили скриньку так, як голоднi поросята принесене корито з кормом. Брали собi скриньку з рук, через що повстала велика метушня.

Тодi Конашевич дав знак своїм козакам i вони всi, мов яструби, впали на юрбу з колами i стали з усiєї сили бити.

–  Держiть коней, щоб не розбiгались, - кричав Сагайдачний.

Татари не сподiвалися такого прийняття, збилися в купу i стали кричати.

Козаки з панами били по лобах, аж черепи трiскали.

Iскра ловив коней i зв'язував докупи.

Антошко храбрував i цiпком, i своїм твердим лобом. Котрого татарина штовхнув, то вже не встояв на ногах.

Анна, дивлячись на це, сердечне смiялась i показувала своїй подрузi Антошка. Вiн, що розбiжиться i вдарить, а татарин лише руки розведе i паде на землю.

Метушня тривала недовго. Тi татари, що вцiлiли, втiкали в степ i ховалися в траву. До коней не було приступу, бо Iскра з козаками грозив рушницею.

Усi дуже знемоглись, сливе дух переводили.

Анна приступила з сiяючим з радостi лицем до Сагайдачного:

–  Дякуємо пану Конашевичевi, як нашому спасителевi. Я все була певна, що вашмосць не дасть нам загинути…

Конашевич не вiдповiв нiчого, лише подякував головою за привiт.

–  Iване!
– гукав Сагайдачний до Iскри.
– А скiльки коней пiймав?

–  Буде з тридцять…

–  Добра замiна, - каже Сагайдачний, - щось так, як би за одного три. А того окупу, який їм дiстався, вистане на цiлий рiк. Тепер, мосця панна, - каже до Анни, - прошу потрудитись зi мною, вибери собi коня, якого хочеш…