Князь наполегливо вхопив Іполита за плечі:

тієї миті, як до них підійшов Іполит Вікентійович:

— Пішли-но, батечку, краще кинемо карточку, від

— Так от: у вбитого в Петербурзі інженера на шиї був

гріха подалі. Ви ж бачите, яка в нього реакція: вмить

такий ма-а-аленький круглий отвір, ніби від уколу…

голову вам зріже…

— …як, до речі, і в Айзена, — додав Олексій. —

Іполит зробив вигляд, що пручається.

Ви помітили?

Князь підморгнув графу, граф — купцю.

— Звісно. Але що це могло б бути?

І так, усім миром, повели «дуелянта» до ломберно-

— Отруйний дротик. Рідкісна зброя. Я б сказав, ек-

го столика.

зотична, проте вірна. У рукаві поміщається. До то-

Олексій кивнув шансоньє, той покірно сів за рояль.

го ж — нечутна. Цей почерк, здається, мені вже зу-

— Тур вальсу? — звернувся Олексій до закляклої

стрічався.

Мусі і галантно подав їй руку.

І спересердя наступив партнерці на ногу:

І до гостей, як і не було нічого:

— Ох, вибачте!

— Танцюйте, панове, танцюйте!

— Це вже, до речі, втретє, — насупилась Муся.

— Стоп: знято! — блаженно видихнув режисер.

— Невже? — здивувався Олексій. — Але ж ви ска-

зали, що вам приємно зі мною танцювати.

— Збрехала, — відрубала Муся. — Краще ви-

* * *

йдемо на повітря. Тут задушливо. Та й дами на вас по-

— Вражаюче… — повернула Муся Олексієві його не-

глядають — ще з’їдять. Ви тепер для них ласий шма-

давній комплімент щодо себе.

точок…

Вони танцювали посеред зали, забувши про свої

На Олексія дійсно поглядали дами.

«службові обов’язки» спонукати до танців і весело-

І найприкріше було те, що серед них були і ті очі, щів інших.

до яких Муся могла б мати певну претензію, якби

152

153

дійсно була дружиною Крапки, — очі прекрасної

— …а то не тарган зовсім, то кмин був…

Ванди…

Муся і Олексій, затуляючи роти долонями, поква-

Вони вийшли на палубу.

пилися перебратися на інший бік корми і тут уже роз-

рядилися шаленим реготом.

Зовсім, зовсім не аристократичним.

* * *

— Отже, ви казали, що почерк вам знайомий… —

Вечір був тихий.

відсміявшись, нагадала Муся.

Вогні від вікон салону і спалахи кольорових ліхта-

— Нібито, — у задумі мовив Олексій; пробурмотів,

риків на верхній палубі, мов зграйки риб, стрибали

згадуючи своє: — Я тоді з розслідуванням до Лондо-

довкола бортів пароплава.

на потрапив…

У небі так само пірнали і виринали з хмар зірки. Лі-

— Ого! Непогано для простого околоточного!

нію обрію поглинула темрява — і здавалося, паро-

Олексій потупив очі, ковтаючи незаслужену обра-

плав висить у небі.

зу, і додав ніяково:

Муся і Олексій стояли, зачаровані цим видовищем.

— Ну, так… Була там одна справа… Так от, такий

— І навіщо я тільки плисти згодився! — почувся го-

самий слід був на трупі однієї посадової особи, що

лос з нижньої палуби. — Суцільні збитки! Ніхто не хо-

теж мала відношення до таємної документації. Силь-

че стригтися… П’ятнадцять карбованців асигнаціями!

но я тоді цим цікавився… До того ж іще така деталь: Муся притисла пальчик до вуст і кивнула вниз.

вбивця лишив на дзеркалі підпис, зроблений бри-

Розмову вели цирульник і…

льянтином небіжчика: «Лібо».

Муся і Олексій дослухались до відповіді:

— Навіщо?

— …а я йому кажу: ваша світлосте, ми, мовляв,

— Не знаю. Гадаю, через зухвалість. То була гучна

лобстерів тут не подаємо. Не наловили лобстерів!

справа. Але вбивцю так і не знайшли. Адже тоді де-

А він мені: пішов під три чорти, дурень! А що я винен, які… бовдури з поліції класифікували це вбивство —

якщо лобстерів цих клятих не передбачили?!

«з метою пограбування». А жодного вкраденого пред-

…і офіціант.

мету так і не виявили.