— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-

вати:

сій.

— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-

— Черодийку маєш,

гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс

рядить їй не знаєш,

до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це

Тобі з нею лихо —

унікальна річ!

їй з тобов не тихо…

Муся і Олексій перезирнулися.

Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:

— Чим це унікально? — запитала Муся.

— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-

— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду

ський діалект… Неймовірно! Це — магія…

Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-

Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.

зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною

Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.

свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-

Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до

ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-

самих п’ят:

пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-

го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався

— Пастуше, пастуше,

Люблю тя до душі.

1

А що мене болі,

Давній романс Яна Гербурта Щасного, знайдений Галиною

Скажу ти до волі.

Пагутяк, в обробці Ігоря Жука.

166

167

в по літиці, повернувся до свого замку в Доброми-

По-третє, закутувалась у ковдру з головою і дов-

лі, зайнявся просвітою, філософією, літературою.

го-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане

Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти по-

рівним — навіть молилася, щоб він захропів.

літики свого колишнього господаря — Сигізмунда…

Лише тоді можна було розслабитися.

Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато йо-

До того ж Муся намагалася більше не розкидати

го творів вважаються загубленими. І про нього ма-

свої речі, до чого звикла вдома, а складала все най-

ло хто знає. Тому і благаю: дайте переписати ноти

інтимніше під подушку, від чого та перетворювалась

і слова!

на високу нерівну гору.

— Добре, — сказала Муся. — Тільки дуже прошу:

Але прокидатися було ще гірше!

поки що не виконуйте цей романс саме тут, на паро-

Адже уві сні ніколи не знаєш, в якій позі прокинеш-

плаві.

ся. А ще жахливіше було думати, прости Господи:

Співак схопив ноти, мов кіт мишу.

а раптом твій ніжний носик всю ніч видавав ті ж са-

— Обіцяю! Присягаюся!

мі звуки, що линули з сусідньої койки?

І кинувся до себе в каюту.

А якщо ти розмовляєш уві сні?

Муся і Олексій залишились в тиші і темряві.

Або крутишся мов дзиґа (а Муся це полюбляла)

Олексій сів за рояль, поглядаючи на Мусю.

і скидаєш з себе все зайве, адже в каюті було до-

Узяв кілька акордів, і вона знову почула, як в її

волі тепло.

збентеженій душі залунало: «Пастуше, пастуше…»

Одне слово, перебування в одній кімнаті з випад-

Він ще й на роялі грає, подумала Муся, скидаючи

ковим напарником навело Мусю на думку, що вона…

з себе чари, яким уже готова була скоритися…

НІКОЛИ… НЕ ВИЙДЕ… ЗАМІЖ! Навіть якщо перетво-

риться на дух безтілесний!

Щоправда, вже другий ранок Муся прокидалася

* * *

так само щільно загорнутою в ковдру, як і засинала.

…Якщо вам не доводилося спати в одній кімнаті з ма-

І дуже тому раділа. (Якби знала, що ненависний Крап-

лознайомою людиною, та ще й протилежної статі, вам

ка щоранку піднімає цю ковдру з підлоги, точно на-

ніколи не зрозуміти бідну Мусю!

клала б на себе руки!)

По-перше, у ванній кімнаті, припавши вухом до

А ще раділа тому, що Крапка — навіть не чекала

дверей, вона слухала, чи влігся її напарник, чи зари-

від нього такої делікатності! — завжди вставав ра-

піла його койка, засвідчуючи, що він (як і було суво-

ніше і чемно звільняв каюту до того, як вона мала