Коли життя випадкового свдка було в безпец, ми з Аналтиком взялися розбирати нцидент. Наша сутичка, як виявилося, мала на мет не лквдувати мене, а (барабанний дрб) затримати! Тобто двйнята точно знали, що вбити мене м не вдасться. Звдси виплива цлий список питань, на як дуже хотлося б отримати вдповдь. Звдки вони знали, як мене можна нейтралзувати? Як встигли за такий короткий час пдготувати диверсю? Хто м сказав, що я сьогодн знму броню? Як вони зумли обйти дронв? це лише найочевиднш питання головоломки.

Ще один цкавий факт - хня зброя була виключно метальною. Тобто вони навть не збиралися переходити у ближнй бй. при цьому прекрасно знали, що я можу х пдстрелити аж з ншого кнця ангару. Те, що мй пстолет вдправився на модифкацю разом з бронею, вони точно знати не могли - я про це подумав лише в останню мить. Спостергати за мною в той момент вони також не могли, бо я сидв у тй же капсул, де нин плава Кайя. Може вони свдомо на це пшли? Цлком моврно, бо свою отруту прийняли ще до того, як дрони встигли х знерухомити павутиною. Виника логчне питання: навщо вбивати Кайю, якщо хн тла уже будуть доказом у мою користь? Значить вони все ж розраховували якось покинути мсце злочину. Протягнут попд стелю волосн, аналогчн баченим мною у ельфйському лс, дозволяли м не лише непомтно пересуватися, але й швидко покинути острв.

Дал мою увагу привернули деяк детал хнього арсеналу. Це були клька ножв та сенбонв, як псля влучання в цль можна притягнути до себе. що цкаво - вони прекрасно пеленгувалися церковним амулетом. Напевно х разом з зразками мо плот й кров збиралися викинути за борт, аби спвучасники потм змогли пдбрати. Але дрони спрацювали швидко, нхто й нщо ангар не покинуло.

Мене вразила цла батарея рзномантних склянок, ампул та нших мностей з найрзномантншими видами отрути. Тут було все, починаючи вд грибв, закнчуючи нервово-паралтичним газом. Саме зразки останнього дали мен шанс врятувати Кайю. Добре, що м не дали часу застосувати увесь хнй арсенал, бо навть мох можливостей буде недостатньо, щоб урятувати людину псля ТАКОГО.

Але особливо мене зацкавило те, як вони умудрилися оминути мох дронв. Ранше я вважав, що з таким покриттям заховатися вд них нереально. Я помилявся. Жоден з дронв не бачив, як двйнята покидали маток. Вони просто зайшли в свою кмнату, а через пвгодини в мене полетли перш нож. Нхто не намагався виловлювати дронв, або вивчати х дистанцйно. це ще раз пдтверджу, що мо технолог для когось уже не секрет. Хто б це мг бути? Хоча що тут думати - Церква! нших кандидатв просто нема.

Вже закнчую пдключати Кайю до систем капсули, коли в ангар влта Лашура з супроводом. Я сумнвався, чи варто повдомляти про нцидент? Все ж двйнята були довреними слугами, але з цю японською культурою я вже н в чому не був упевнений. А раптом Лашура, як пдлегл, виршить покнчити з життям самогубством? Про всяк випадок вдправив до не не лише павучка, а ще й квад труперв з пдсиленими шокерами.

Спершу Лашура пдняла крик, навть почала кидатися в дрона подушками (дежавю). Вже тод стало зрозумло, що вона до нападу не причетна. Але псля тривоги ус дрони були переведен в автономний режим, тому цирк продовжувався ще довго, аж поки на шум не прибгли решта жителв матку. Помтивши вдхилення вд плану, трупери уврвалися до спальн й лише тод, у повнй тиш передали мо прохання навдатися на Су-Ван... Через пвгодини двчат, вбраних лише у нчн сорочки, пд прицлом привели на острв. Facepalm! Тод я взявся переглядати рапорти дронв, намагаючись знайти причини х тако поведнки. знайшов. В матку мало залишатися тро людей: Лашура, Ханл та Майя. А привели п'ятьох... Пдходжу ближче. Королеву одразу ж обступають. Беру одну за голову, кручу, верчу (не вдкручую, я обережно), потм другу... дйсно - вони, тльки без макяжу. А хто ж тод там лежить?

Без зайвих розмов, розгорнув перед гостями екран вдтворив запис нциденту з точки зору того-самого павучка, який сидв у Кай на голов. Ракурс постйно стрибав, але суть показаного зрозумли ус. Першою оговталася Лашура одразу ж пдйшла до мене.

– Де Кайя?
– киваю на капсулу реплкатора.
– Що з нею?

– Стан стабльно важкий. Отруту розпилили й в обличчя. Тло повнстю паралзоване. Роботу серця викону апаратура.

– Вона при тям?

– Спить.

– Але ти ж вилкуш?

– Я не лкар, але зроблю все, що в мох силах.

– Хто це зробив?
– голос тремтить, але двчинка все ще трима себе в руках.

– Двйнята.

– Хто?
– не зрозумла Лашура.

– Хкар й Мзук. Тво куноч. Або хтось дуже схожий на них.

– Це вони тебе так?
– королева окинула мою облувану тушку з голови до нг, намагаючись пожартувати.

– Я просто зняв броню. вони звдкись про це дзналися. Тоб щось вдомо?

– Н.
– вдповда чесно.
– Я здивована не менше за тебе.

– Не думала, що тво куноч можуть служити комусь ншому?

– Я м повнстю довряю... А куди подлася твоя вимова?

Зараз ще й мене пдозрювати почне. Начхати! Зараз мене бльше цкавлять мотиви мох нападникв. Лашура зна про спецалзацю свох поковок, водночас повнстю м довря. Я не знавець японських традицй, але здаться там псля вбивства сюзерена його слуги, як допустили це, мали покнчити з життям. Чи н?

– Не вдволкайся, я справжнй. Як довго вони служили твом батькам?

– хнй клан десять поколнь врно служив нашй династ.

– А дезертири, зрадники серед них траплялися? Ханл! Вдстань вд нього!
– прикрикнув я на двчинку, коли та почала смикати вартового трупера, намагаючись роздивитися його кнцвки.