– Втаю Вас, пан Директор!

– Тоб вдомо, що тут сталося?!
– не дочекавшись вдповд, директриса повернулася до свох пдлеглих.
– А тепер ус замовкнть скажть, що тут вдбуваться!

– Ми не знамо! Тривогу нхто не вмикав! Периметр нхто не порушував! Сенсори теж в норм!

– Оператори, вимкнть сирену!

– Хай!

Отримавши нарешт добро вд начальства, оператор з полегшенням потягнулася до вимикача ... Нчого не сталося. Як би вона не старалася, ревуни в коридорах не замовкали. Оператор ползла кудись пд стйку, за секунду вилзла з квадратними очима.

– Ус наш сирени вимкнен!

– Гадаш це Бункер?!
– знову повернулася до Рей директриса.

– Можливо! Спробуйте Ключем!

Оператор повернулася до сво стйки, вдновлюючи налаштування системи безпеки, вже через секунду пронизливе завивання стихло.

– Дякую, пан директор.
– вже нормальним голосом сказала Рей.

– Я нчого не робила.

Вс присутн обернулися до директриси, яка так завмерла бля центрального постаменту з занесеним над замком Ключем. Системи Академ на усх схемах продовжували горти зеленим. Перекинувшись схвильованими поглядами, Рей з директрисою покинули Центр.

– Дйсно - Бункер.
– задумалася директриса, розглядаючи Ключ в свох руках.

– Вам вдомо, що могло його пробудити?

– Може поломка?

– Н, тод вн би сам не вимкнувся. Вн на щось вдреагував. Треба навдатися туди. Якщо Бункер прокинувся, то причина ма бути дйсно серйозною. Предки не розмнювалися на дрбнички.

Нчого не вдповвши, директриса швидко покрокувала коридором. Через майже пвгодини блукань вони опинилися в якомусь зовсм забутому технчному примщенн. На перший погляд тут не було нчого особливого: ряди обладнання, вентиляцйн шахти, гул насосв, ефропроводи... хнй шлях пролягав до велико запилено пдсобки. Пдсвчуючи соб завбачливо прихопленою лампою, директриса зайшла в середину й знову замкнула за собою двер.

Пдйшовши до цлого ряду маленьких шаф, директриса почала рахувати дверцята й незабаром зупинилася перед одню. Вона нчим не вдрзнялася вд нших, окрм одн маленько детал - замкова шпарина була трохи ншо форми. увйти в не мг тльки Ключ. Саме так, з велико букви. накше цей складний пристрй назвати було складно. Древнй артефакт, що дарував свому власнику можливсть на власн оч побачити велич Предкв. Мало хто знав, що Ключ сам обира соб наступного власника, який потм займа посаду Директора Академ. параметри вдбору й дос залишаються тамницею.

За дверима виявилися спральн сходи вниз. Пдкрутивши лампу, Рей спробувала посвтити вниз, але шахта була надто глибокою. Поки спускалися знову зазвучала тривога. Вд несподванки жнки мало не покотилися вниз. Через клька хвилин сигналзаця знову самостйно вимкнулася. Нарешт сходи привели мандрвниць до масивних дверей. На вигляд вгадати матерал було складно, але простукавши х, можна було зробити висновок, що це якийсь камнь або керамка. Зрушити цю товсту плиту, товщиною в лкоть, без нструментв виявилося непросто, але вдвох жнкам вдалося вдкрити соб шлях всередину. Там на них чекав короткий коридор з аналогчними дверима на ншому кнц. Натягнувши завбачливо залишен кимось маски, жнки закрили за собою вхд, т ж мит в примщенн почулося шипння газу. З кожною секундою лампа в руках Рей свтила все тьмянше, в якийсь момент згасла остаточно. Жнка вже подумала, що наступн двер м доведеться вдкривати у темряв, але несподвано пролунав рзкий писк, вихд вдкрився сам, ослпивши гостей рзким блим свтлом з ншого боку. Трохи звикнувши до несподвано яскравого освтлення, вони пройшли дал.

Архтектура цього пдземного цього комплексу була дуже незвичною. Низьк й широк проходи здавалися щлиною в скел, але почуття замкнутого простору не виникало. Усе навколо здавалося настльки чистим, що виникало бажання зняти маску й глибоко вдихнути свжого повтря. Пройшовши крзь ряд рамок, жнки вийшли з прохдного пункту на справжню пдземну вулицю. Свтло вмикалося прямо над хнми головами, гасло незабаром псля хнього проходу. Свом власним життям жили маленьк жовтуват свтильники, що спалахували над усма зустрчними дверима задовго до наближення людей. Але ось вони пдйшли до дверей, свтильник над якими був блим. Приклавши Ключ, директриса дочекалася, доки свтильник загориться зеленим, лише псля того зайшла всередину.

Примщення виявилося не дуже великим. Навть меншим за центр безпеки Академ, але ус його стни були заставлен широкими пласкими панелями, як по черз оживали, показуючи гостям невдом графки та схеми.

В цей момент з коридору долинув уже знайомий рев сирени, ус панел враз засвтилися. Зображення на деяких з них було окреслене червоною рамкою, але з усх директрису цкавило лише одне.

– Дивись.
– вона тицьнула в схему, один з секторв яко був зафарбований червоним.

– Карта мсцевост?
– поцкавилася Рей, не знаходячи знайомих орнтирв.
– Тут нема Академ.

– Цю карту складали ще до появи Свято земл. Наш порт знаходиться десь тут.
– вузлуватий палець торкнувся потерто длянки на екран, а потм перемстився до червоного сектору.
– Зможеш сказати, де це?

– Хм...
– Рей мала прекрасну пам'ять на образи, порвняти дв карти для не було нескладно.
– Це в район Болота, збоку вд ельфйського поселення. Точно сказати важко.

– У тебе хвил...

Раптом усе згасло, а сирена замовкла. Клька секунд жнки простояли у абсолютнй темряв, псля чого екрани знову по-одному почали прокидатися.