і ревниво — до чоловіка: — Соломошо, голову звер-

— Війна може стабілізувати внутрішні проблеми

неш!

країни! — пояснює князь. — Давно треба відволікти

— Соломошо, дай червінця! — на всю залу кричить

суспільство від внутрішніх соціальних і економічних

папуга людським рипучим голосом.

негараздів!

Аж офіціант тацю ледь з рук не випустив прямо на

— Клин клином вибивають? — не припиняє сипа-

зачіску мадам а-ля Пізанська башта.

ти прислів’ями купець.

Фокусник-мім йому на допомогу поспішив, виймає

— Саме так. Війна — кращий спосіб угамувати

з рукава букетик фіалок — простягає мадам Шток.

внутрішні пристрасті. А ви що, революції захотіли?

— Геть пішов! — відмахується мадам.

— Звісно, ні, — каже міністр. — Але в технічному

Біле обличчя міма скривилося, немов він на как-

військовому розвитку ми значно програємо, скажі-

тус сів, і з обох очей водночас фонтанчики вихлюпну-

мо, тій же Німеччині.

лись — прямо в її декольте.

— Ну… — каже князь. — Ще є час для технічно-

Жорж із папугою зайшлися реготом.

го розвитку, запевняю вас. От, скажімо, ми у Пе-

тербурзі почали розробку таких морських лайне-

* * *

рів, котрі…

І на оператора незадоволено скосився: хоч філь-

Високий пан в сурдуті від шинквасу відійшов, розкла-

ма й без звуку, але є такі умільці, що й по губах про-

нявся з іншими любителями перед вечерею мадерою

читають, тому закричав голосно:

розважитись — і знову юну дружину в блакитному

— Офіціант, шампанського! Ну що, робимо ставоч-

(що, до слова, немов прикипіла до картярів) до тан-

ки, панове?..

цю змусив стати.

Зробили. Шампанським запили.

Якраз шансоньє почав вальс награвати.

62

Стирчать посеред зали, мов два самотніх дерева

в оазі, ледь ногами ворушать.

Капітан повз пройшов і тихо зауваження зробив:

— Ангажуйте гостей! Вони мають апетит натан-

цювати…

І далі пішов — ручки паням цілувати, панам вкло-

нятися, про погоду теревенити та про те про се…

— Якщо ви й на сцені так поводитесь, — сердито

шепоче Муся на вухо своєму горе-партнеру, — то

зрозуміло, з якого погорілого театру ви актор…

— Та ви самі, перепрошую, мені тричі на ногу на-

ступили, — шипить Олексій. — Вас, певно, і в корде-

балет не беруть!

— Я охляла, їсти хочу! Зранку голодна! — відказує

Муся. — Скільки ще ми тут ці па-де-де мусимо вико-

нувати?! Піду за стіл сяду — он якась трійця вже пе-

ченю доїдає!

— Ви тут з себе великого птаха не вдавайте. Піде-

те їсти, коли всі гості розсядуться. Тут усі столи розпи-

сані поіменно. Йдіть краще когось до вальсу запросіть.

Князя або он того купчика. Вони вас і пригостять —

ваш обов’язок їх на це спонукати.

— А ви, певно, вже добряче начастувалися? —

єхидно каже Муся і носика морщить.

— …і натанцювався з вами, незграбою, досхо-

чу… — додає партнер.

Такого Муся не могла стерпіти: ступнула з усієї

сили нахабі на ногу, повернулася — попливла до

князя.

Але не встигла вклонитися, як на узвишшя, де

рояль стоїть, вийшла пані Зінаїда.

У руці — довга пахітоска в кістяному мундштуці

шкварчить, вуста такі червоні, ніби кров щойно пила.

64

65

Зробила знак шансоньє, той грати припинив.

немов кислої капусти об’ївся, але від того ще гарні-

Усі завмерли.

ший, неприступний, наче Монблан.

Давно на це чекали — на модну нині декламацію.

Дзенькнула і покотилася на підлогу виделка пана

Пані Зінаїда виструнчилась, похитується, немов

Штока, дзявкнула собачка Анастасії — то вона пер-

заворожена змія в кошику індійського факіра.