— А пророцтво Шоти відрізняється від того, що у книгах?

— Так. Пророцтва, що передаються з уст в уста, призначені допомогти тій або іншій людині. Шота намагалася допомогти Річарду. Навіть сама Шота не знає, чи допоможе її пророцтво, вона лише передала його. Можливо, воно має для Річарда сенс і навіть якось підтримає його. Я сподівався, що буду в змозі зрозуміти це пророцтво і допомогти Річарду. На жаль, воно належить до так званих пророцтв з вибором, і тут я не можу допомогти.

— Значить, воно може виповнитися по-різному?

— Так. Його можна розуміти як буквально, так і алегорично. Такі пророцтва майже марні. Можна тільки гадати, що вони означають. І Річард був правий, коли вирішив ним не керуватися. Мені було б приємно думати, що цьому його навчив я, але, можливо, справа тут в його інтуїції. У нього інтуїція Шукача.

— Чому б тобі, Зедд, просто не розповісти йому це все? Хіба він не має права це знати?

Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву.

— Важко це пояснити. У нього є чуття. Ти коли-небудь стріляла з лука?

Келен посміхнулася. Вона склала руки на колінах і опустила голову.

— Зазвичай дівчата не займаються подібними справами. Але мені в юності доводилося стріляти з лука заради забави, поки я не почала сповідувати.

Зедд посміхнувся.

— А чи було в тебе почуття мети? Чи могла ти відволіктися від сторонніх звуків і, слухаючи тишу, уявити, куди полетить стріла?

Келен злегка кивнула, не піднімаючи голови.

— Всього кілька разів. Але я розумію, про що ти говориш.

— Так от, у Річарда є почуття мети, майже свідоме. Мені іноді здається, що він, так би мовити, здатний вразити ціль з закритими очима. Але коли його питаєш, як він це робить, він сам не може пояснити. Він говорить тільки, що знає, куди і як полетить стріла. Він може займатися цим весь день, але якщо почати пояснювати йому про напрям вітру, відстань до цілі, або що цибуля лежала на дворі, а ніч була сира, то у нього зовсім нічого не вийде. Думка завадить почуттю. Те ж і з людьми. Річард невтомний у пошуках відповіді. Він кинувся до скриньки, як стріла до мети. Він ніколи не був у Серединних Землях, але пробрався через кордон і знайшов усе, що потрібно, на шляху до мети. Так поступає справжній Шукач Істини. І якщо повідомляти йому занадто багато всяких відомостей, то він буде намагатися робити те, що, як він розуміє, я хочу від нього, а не те, що він сам відчуває. Мені слід дати йому лише вірний напрям до мети а все інше надати робити йому самому.

— Але це цинічно. Адже він жива людина, а не стріла. Він робить все з великої поваги до тебе, бажаючи заслужити твоє схвалення. Він тебе обожнює.

Зедд сумно подивився на неї.

— Я сам люблю Річарда і захоплююся ним, але якщо нам не вдасться зупинити Даркена Рала, я стану мертвим кумиром. Іноді чарівникам доводиться використовувати людей, щоб зробити те, що необхідно.

— Здається, я уявляю собі, як тобі важко не говорити те, що ти міг би сказати.

Зедд встав.

— Я шкодую про те, що вам з ним так багато довелося випробувати. Можливо, з моєю появою справа піде легше. Спокійної ночі, дорога.

Він пішов було до табору, але Келен окликнула його. Зедд зупинився і озирнувся.

— У тебе була дружина?

— Так.

Видно було, що їй важко говорити.

— Що це значить, — запитала Келен, — любити когось більше за життя, мати можливість бути з ним поруч і бути коханим?

Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву, а вона чекала, шкодуючи, що не бачить його обличчя. Вона вирішила, що він не хоче відповідати.

— Чарівник Зорандер, це не просто питання. Це вимога. Ти повинен відповісти мені.

Нарешті він тихо сказав:

— Це було таке відчуття, немов я знайшов відсутню половину самого себе і нарешті знайшов цілісність.

— Спасибі, Зедд. — Вона намагалася говорити спокійно, але була рада, що старий не бачить її сліз. — Мені просто було цікаво дізнатися.

Річард прокинувся, коли повернулася Келен і підкинула дров у вогонь. Від світла вранішнього сонця вершини далеких гір порожевіли, відтіняючи темні хмари в вишині. Зедд лежав на спині з відкритими очима і хропів. Річард протер очі і позіхнув.

— Як щодо каші з коріння тави? — Запитав він пошепки, щоб не будити Зедда.

— Дуже непогано, — прошепотіла вона.

Річард витягнув з мішка коріння і почав чистити їх ножем. Келен повісила над вогнем казанок. Потім він нарізав коріння і промив водою, яку Келен видавлювала з бурдюка.

— Це останні. Треба б сьогодні ввечері накопати ще, та тільки сумніваюся, що ми їх знайдемо: земля надто кам'яниста.

— Я зібрала ягід.

Вони погріли руки біля багаття. «Треба ж, — думав Річард, — а вона вища королеви». Він уявив собі королеву в парадних шатах і в короні, що збирає ягоди.

— Ти нічого не бачила, поки чатувала?

Келен похитала головою, потім, здається, щось пригадала.

— Правда, один раз чула дивний звук, внизу, біля пагорбу, чи то бурчання, чи попискування. Я вже зібралася йти будити тебе, але звуки затихли, і більше я нічого не чула.

— Он як? — Він оглянувся. — Там, кажеш? Що б це значило? Видно, я так втомився, це навіть не прокинувся.

Річард розім'яв розварене коріння і додав трохи цукру. Келен розклала кашу по мисках, посипавши кожну порцію ягодами.