Шрифт:
VI
«Се шибениця в нас, Мосток Мертвецький… На ній, за гак залізний зачепившись, Висів ваш Байда, Митрик Вишневецький, [57] На зрадницькім учинкові вловившись. Служив султанові, та мов скаженний Утік від нього і здобувся ласки У ворога його, в Москві мерзенній, Мов качка на ставку гнилому ряски, Да й став нас воювать сей пинда навіжений. 57
– Згідно із українською народною піснею «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), Байда був підвішений на залізні гаки у Стамбулі. Куліш ототожнює Байду із князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Куліша «Байда, князь Вишневецький»).
VII
І на Мосток Мертвецький пхнули Його з високих піднебесних мурів, Щоб мук його страшенних не забули Зрадливі ваші козаки-джавури, Бо не схотів признати за пророка Посланника Аллаха, Магомета, І не спасла його рука висока Ісуса вашого із Назарета, І полетіла в ад його душа жорстока».–
VIII
«Ні, певно, в рай!» - промовила старенька, Не боячись турецької потуги.– «Коли б мене не зупиняла ненька, - Рече той глухо, - я б не чув наруги. О божевільна Русь! Який би з тебе Великий світ постав серед народів… Коли б у темній темряві у тебе Сліпорожденний піп не верховодив І розуму твойму єхидно не зашкодив!..
IX
Стара яго! В мою глибоку дуту Ти серцем матері чуйним прозріла, Що слова я свого додержать мушу, Хоч би, мов лютий ад, у мене кров кипіла». «Невіро!– знов рекла нещасна мати, - Щоб знав єси, що в нас Ісус наш значить І з ним сосуд пречистий благодати, То дай мені дочку мою побачить, Тоді готова й я від тебе смерть прийняти».
–
X
«О роде лютий, роде нещасливий!– Промовив Кантемир, з гніву поблідши, - Нехай тебе тиран немилостивий У руки візьме, у залізні кліщі! Живи, як пес у нього на прикові, Вищи та скигли, потваре пекельна! Не мавши волі і в людському слові Біснуйся, мов за ґратами гієна, І мук твоїх нехай жахається вселенна!
XI
Заїро, сонце любе, райське, тихе! Пожалься над дурною попадею: Вона зробила діло в нас велике З Марусею вродливою своєю. Увесь парадний шмат своїх гаремниць Порозсилав Осман, куди схотіли; Зоставив тільки тридцятьох служебниць, Щоб їй у вічі, мов ті пси, гледіли І виповняти все, що повелить, летіли. XII
Хасеки-Хуррем [58] се нова в нас буде; Нові звичаї пійдуть у сералі; Нові засядуть у дивані люде; Нові порядки заведуться в краї. Одна біда: ся друга Роксоляна Х а с е к и - Х у р р е м назвою гордує, Без ласки позирає на Османа, їсть нехотя і знай сумує; Но сумом тим ще більш високий дух чарує. 58
– Хасеки-Хуррем - Так називали Роксолану, дружину султана Сулеймана II. Див. примітку П. Куліша у тексті нашого видання.