Шрифт:
X
Проспись, п'янице, й розумом мізерним Урозумій, кому ти поклонявся! Яким обманщикам, сіпакам скверним З душею й тілом у полон оддався! Не для того ми грека звоювали, Щоб кров гарячу із людей точити, А щоб єдиного Всевишнього познали; Батьків безумних необачні діти І мертвим ідолам покинули служити. XI
Дивись, ледащо, як у нас гуляє Народ веселий у святій свободі. А в вас раює і достаток має Хіба паливода, харцизник, злодій… Чи чуєш? Се сліпі старці співають Про ваших лицарів і в кобзи дзвонять. У нас невіри вольності вживають Більш, ніж у вас ті, що мерці хоронять. І в пекло до чортяк стадами душі гонять. XII
Споглянь: у нас батьки із матірками, Прибувши з Лехистану, з України, Розпитують собі між козаками, Де їм шукать у полоні дитини. І ні один із нас ні бранця не потаїть, Ні бранки: бо в Корані золотими Словами нам прописано, щоб навіть До ворогів були ми милостиві, Не вимагаючи великої поживи. XIII
Споглянь на сих туркень, що по базарах, В покривала закутані стидливо При спагах, муфтіях і яничарах Розпитують землячку нещасливу, Яке життє і горе на Вкраїні? Чи довго ще вона держатись буде? І чом не кинуть при лихій годині Гірких тих займищ бідолашні люде Та не оселяться в якій чужій країні? XIV
Споглянь: он козакам-вовкам туркеня Червінці роздає в ім'я пророка… Не оскудіє милостива жменя Прибутками з Заходу і з Востока. На голову - хто нам шукає згуби - Ми сиплем жар своїм запомаганнєм; А ви про милость трубите у труби, Самі ж обманами та вимаганнєм Щодня багатитесь, ненаситні стяжаннєм. ДУМА ДРУГА
І
І се ти чуєш, бідолашна мати Марусі Богуславки, по базарах, - По тих, де мусять матірки шукати Своїх дітей, мов ярок по отарах. Тебе веде по городу Заїра, Голубка тиха, що у золотому Сидить в гнізді в страшного Кантемира, Мов у ковчезі Ноєвім святому, [56] І не завидує на всій землі нікому. 56
– У Ветхому Заповіті Ной - нащадок Адама в дев'ятому поколінні, правнук Єноха, син Ламеха. Персонаж повіствування про всесвітній потоп, влаштований Богом як помста людям за їх гріхи. Своїм праведним життям Ной заслужив прощення, і Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину і синів з невістками, а також «птаства за родом його, із худоби за родом її, із усіх плазунів землі за родом їх, - по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими». Його сини Сим, Хам і Яфет стали родоначальниками людських рас.
ІІ
Страшним ім'ям його дітей лякають В багатій Польщі і на Русі вбогій. Кривавого Меча на Віслі знають; Ревуть про нього Дніпрові пороги… І лев сей лютий, сей дракон крилатий Найкращим ділом в пишнім Цареграді Вважав собі джавурку проводжати В будинок, що втонув у вертограді, В так названі тепер Царицині Палати. ІІІ
Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки, І до вподоби у всьому годили, Як госпожі вельможній і великій. Корилась мовчки мати нещаслива: Байдуже їй про позолоту суту, Ждала одного: щоб, покіль жива, Побачити дочку хоч на минуту, А що їй казано, приймала, як отруту. IV
Попереду каваси виступали, Цяцьковані, страшні, як уголь чорні… Зуздрівши їх, дорогу всі давали, Вірмене, греки і жиди проворні. А ззаду йшли під бунчуком червоним Татаре гурмом, степові орлята, Що загніздились понад морем Чорним, - Орда легка, на гроші небагата, Багата волею, незнаниєм потентата. V