– Потім він зробив те, після чого я не бажаю тепер проводити з ним свій час.

– Він почав руки розпускати, так? – із жалем дивилась на мене подруга.

– Щось типу цього.

«Усе; я більше не хочу про це розмовляти, навіть із найкращою подругою.»

– Вибач, я більш не буду згадувати про нього.

– Дякую. Добре тоді, я, мабуть, піду додому…Треба ж до вечірки завтрашньої готуватись.

– Ти що, все ж погодилась?

– Так, не знаю, що на мене найшло, проте я погодилась.

– Що ж, рада за тебе. Не сумуй там. Бувай, Емма.

– До речі, щодо вечірки, – ззаду почувся голос Адама. – Ти не проти допомогти мені: сьогодні і завтра трохи?

– Так, звісно. Ми спочатку по домівкам чи відразу до тебе?

– Ми з хлопцями йдемо відразу до мене. Пішли з нами.

– Добре.

«Блін, блін, блін… там же може бути Фелікс. Так, все, треба заспокоїтись і не згадувати більше про нього: він цього не вартий.»

– А ось і наша компашка зібралась. Хлопці, ви ж не проти, що моя сестричка трохи допоможе нам сьогодні?

– Оооо, – в один голос весело промовили хлопчаки.

«Боже, іноді вони ведуть себе як малі діти.»

– Так, Емма, знайомся, – Адам почав перераховувати всіх зліва направо, - ну, Еріка ти знаєш, а це Даніїл, Артем, Мілен, Остап та Антон.

« …та Антон.»

«Ці слова ніяк не можуть вийти з моєї голови. Я піднімаю очі і бачу Фелікса. І що це? Посмішка? Він посміхається мені після того, що сталося вчора? Козел.»

– Проте краще звати його Феліксом, – це вже я продовжила пояснення брата.

– А ти звідки знаєш? Ви що вже знайомі?

– Твоя сестриця позичила мені книгу за шкільною програмою.

– Так би відразу і сказали. А то я вже попридумувати собі встиг різне… Ну то ходімо?

Ми вийшли зі школи всією компашкою, і я навіть не помітила, як опинилась між Еріком та…Феліксом?

«Що? Чому він поруч? Я точно пам’ятаю, що він був спочатку зовсім із іншого боку… Хай тільки спробує щось зробити типу вчорашнього – і цього разу я не залишу його цілим та неушкодженим.

Хлопці щось обговорюють поміж собою, а я не можу думати ні про що інше окрім того, що рука Антона нібито «випадково» зачіпає мою. Він що знову за вчорашнє? Ех, просто не буду звертати на нього увагу. Взагалі…

Як же він приємно пахне. Чи це Ерік? Ні, точно ні: від Еріка завжди пахне свіжою зеленою травою. А Фелікс має запах… ванілі? Так, точно. Боже, як же він приємно пахне. Все, досить, треба припинити думати про нього.»

Ось ми і дійшли до Адамового будинку. Усі хлопці вже зайшли до приміщення; залишились лише ми з Антоном.

«Цікаво, він знову буде тримати двері? Так, саме це він зараз і робить.»

– Дякую, – ледве чутно промовила я.

– Ти боїшся мене? – почувся голос ззаду.

«Так, я не повинна брехати, необхідно йому сказати все як є.»

– Якщо чесно, є трохи.

– Вибач, я не хотів тебе так налякати вчора. Ти сильно сердишся на мене?

«Ну припини використовувати цю свою чарівливу посмішку!»

– Звісно ж ні. Ти не зробив нічого поганого, щоб я сердилась на тебе.

«Тим паче, мені подобалось усе, що відбувалось тоді у кімнаті. Проте я тобі у цьому не зізнаюсь.»

– Це добре, – відповів мені Антон, посміхаючись.

Зайшовши до кімнати Адама, я плюхнулась на вільне місце на дивані. Із однієї сторони сидів Артем, а з іншої… тепер сидів Фелікс.

«Так, все, заспокойся, він просто сів поруч…

Воно то так, проте це відчуття холодку по тілі, коли я розумію, що наші руки знаходяться дуже близькоодна біля одної.»

Голос кузена відігнав мої думки: